Розділи

3. Ленінський період у розвитку філософії марксизму.

Подальший розвиток марксизму пов’язаний з Росією, яка на ціле століття стала його цитаделлю і центром існування. В середині XIX ст., після Кримської війни і напередодні Реформи, Росія уже була “приречена історією до капіталізму”. В суспільній свідомості, навіть на вищих рівнях її, об'єктивний хід подій сприймався і оцінювався неоднозначно, не всім вистачало історичного реалізму. Навіть в 80-90-ті рр., опір російської духовності “буржуазно-суспільному життю був все ще досить сильним”. Якраз в цей період Росія починає знайомитись з марксизмом. Знаменно, що російський марксизм - антипод і критик народництва - сам якщо не теоретично, то організаційно виріс із народницького підпілля, хоч по-перше і привернув до себе увагу і симпатії ліберальної інтелігенції, яка побачила в філософській і економічній теорії Маркса вище досягнення суспільної думки свого часу.

Визнаний знавець і теоретик марксизму - Г.В. Плеханов (1856-1918рр.) –присвятив більшість своїх праць історико-філософському, гносеологічному і соціологічному аспектам матеріалістичного розуміння історії, справедливо вважаючи, що якраз в цій теоретичній побудові зосереджене центральне ядро марксистського вчення в цілому. Науковий матеріалістичний погляд па історію повинен виключити, за Плехановим, волюнтаризм, суб'єктивізм як в теорії, так і на практиці (в політиці). Але якраз така позиція цього мислителя піддавалась довгі роки остракізму з боку офіційної більшовицької ідеології, а сам він був понижений нею до рангу тільки “пропагандиста” марксистської теорії.

Велику роль в подальшому розвиткові марксизму і в його історичній долі відіграв В.І.Ленін (1870-1924рр.). Якщо К.Маркс і Ф.Енгельс були в основному кабінетними ученими, то В.Ленін увійшов в історію і як теоретик, і як практик марксизму. Якраз завдяки його геніальному розумові на 1/6 частині суші Землі на протязі 70 з лишнім років проводився експеримент по втіленню марксистської теорії у практику суспільного життя. Не будемо зупинятись тут на причинах і факторах, які зробили це можливим. Це завдання інших суспільних наук. Зупинимось тільки на внеску В.І.Леніна в розвиток марксистської філософії.

Порівняно з його іншими іпостасями філософське обличчя Леніна менш відоме широкій публіці і це закономірно, бо в цьому до певної міри проявляється специфіка філософії як знання, яке набувається в результаті спеціального вивчення філософських дисциплін, а вивчаються вони переважно у вищих учбових закладах.

В зв'язку з цим хотілось би зробити невелике зауваження. В останні роки з'явилось безліч оцінок Леніна як особистості (від його обожнювання до придання анафемі). Серед інших є оцінка, яка трактує Леніна як примітивну особистість, як людину із посереднім знанням (використовується той факт із його біографії, який свідчить, що він закінчив Петербурзький університет екстерном, тобто вчився, кажучи сучасною термінологією, заочно). Тому, автори такої оцінки говорять приблизно так: а що ви хочете від заочника? Як учився, так і наробив.

Звичайно, з цим погодитись неможливо. Знання зокрема, філософські, у Леніна були. Про це свідчить зміст його філософських праць. Хоч творів, які безпосередньо стосуються філософських проблем, у Леніна небагато, але питання, які піднімаються в них, стосуються глобальних філософських проблем. Інша справа, як вони ним вирішуються. З Леніним можна погоджуватись, чи заперечувати його трактовку тих або інших філософських питань, але сумніватись в його компетенції щодо філософії було би просто нерозумно.

Більш корисним було б спробувати зрозуміти, чому Ленін брався за написання філософських праць. Пояснюється це просто його допитливістю, чи тут є якісь більш глибинні причини? А відомо, що Ленін нічого просто так не робив. На нашу думкуаналізувати ленінський потяг до філософії слід беручи до уваги що найменше дві групи чинників. Перша група пов'язана соціально-економічним розвитком капіталізму, у тому числі в Росії наприкінці XIX - початку XX ст., і духовно-політичними процесами, що мали місце в суспільстві. Друга - має свої корені в науці. Кінець XIX – початок XX ст. - це час наукових відкриттів у фізиці, що не вписувались у традиційну наукову картину світу, суперечили принципам класичної механіки, на засадах якої ця картина базувалась, і потребувала нового філософського бачення.

Ленін у першу чергу бачить у філософії те, що може бути використано ним в його політичній діяльності, що може теоретично обгрунтувати його далекосяжні плани на всесвітню революцію. Можливість такого обгрунтування він бачить у діалектиці. Роздуми з приводу діалектики у найбільш сконцентрованому вигляді знайшли втілення у роботі В.І.Леніна “Філософській зошити” (Це кілька конспектів ленінських думок з приводу філософії, які були знайдені дослідниками і надруковані після його смерті).

Змістом діалектики для Леніна є розвиток, який виявляє себе через взаємозв'язки, взаємодію, взаємопереходи явищ і процесів дійсності. Згідно з його вченням діалектика вивчається у двох формах: об'єктивній і суб'єктивній. Під об'єктивною діалектикою розуміється розвиток дійсності навколишнього світу в тому вигляді як він відбувається сам по собі, незалежно від впливу людей, тобто об'єктивно. Суб'єктивна діалектика - це відображення відтворення реального процесу розвитку (об'єктивної діалектики) в свідомості людей, це, по суті, знання про цей розвиток.

Значне місце філософських роздумах Леніна займають питання теорії пізнання. В своїй основній філософський праці “Матеріалізм і емпіріокритицизм” (1908р.) він робить ряд висновків гносеологічного характеру. Обґрунтовує ідею, що в основі матерії лежить така властивість як відображення. Відображення - це атрибут матерії, один з її найзагальніших і суттєвих характеристик. Залежно від рівня організації розвитку матеріальних систем змінюється і його специфіка. У найзагальнішому плані можна розрізняти відображення на рівні неживої, живої природи і на рівні свідомості суспільства. Пізнання світу, за Леніним, - це теж процес відображення, відтворення властивостей об'єкта пізнання у свідомості людини. Тому відображення - це висхідний, фундаментальний принцип теорії пізнання, її стержень, ядро.

З іншого боку, Ленін трактує пізнання як складний, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики. Діалектичними є і процес пізнання, і його результат - знання, яке з певною мірою істинності чи хибності відображає реальну діяльність. Ленін формулює принцип єдності діалектики, теорії пізнання та логіки і проводить думку, що діалектика є водночас теорією пізнання і логікою.

На багатому природознавчому матеріалі Ленін показує внутрішній взаємозв'язок філософії і конкретних наук їх взаємозацікавленість та взаємопотребу. Специфічне місце в колі проблем, які розробив Ленін в своїх роботах, належить проблемі матерії. Нагадаємо, що - матерія одне з центральних питань марксистської філософії. Але ні К.Маркс, ні Ф.Енгельс чіткого визначення цього питання не дали. В.І.Ленін в роботі “Матеріалізм і емпіріокритицизм” робить таку спробу. На його думку, “Матерія - це філософська категорія, для визначення об'єктивної реальності яка дана людині почуттях її, яка копіюється, фотографується, відображається нашими почуттями, існуючи незалежно під них”. В радянській філософській літературі це визначення трактувалось як видатний науковий подвиг Леніна. Більш детально спробуємо розглянути його на семінарському занятті.

Величезну увагу приділяє Ленін проблемі зв'язку суспільної психології та ідеології, говорить про необхідність активного внесення ідеології в маси. Наступники Леніна дуже добре засвоїли цей заповіт учителя, і після смерті вождя комуністична ідеологія в СРСР стала офіційною державною ідеологією, носячи тотальний, всеохоплюючий характер. За допомогою засобів інформації вона повсякденно вбивалась (хоч це звучить грубо, та відбиває істинний стан речей) в голови мільйонів радянських людей. Найменші відхилення від офіційної ідеології вважались державним злочином і переслідувались згідно з існуючими в той час законами.

З метою теоретичного обгрунтування тієї багаторічної братовбивчої війни, яка почалася з насильницького захоплення більшовиками політичної влади в країні Ленін багато говорить про проблему класів та класової боротьби. В широко відомій статті “Великий почин” він дає своє визначення класів: “Класами називаються великі групи людей, які розрізняються за своїм місцем в історично зумовленій системі виробництва, їх відношення до засобів виробництва (більшою частиною закріпленого і оформленого в законах), їх роллю в суспільній організації праці, а отже за способами отримання і розмірами тієї долі суспільного багатства, яким вони володіють. Класи - це такі групи людей, з яких один може присвоювати собі працю іншого завдяки відмінності їх місця в певному укладі суспільного господарства”. В інших роботах він виділяє і аналізує конкретні форми класової боротьби (політична, економічна, ідеологічна).

Багато місця в ленінських роботах займає розробка так званої теорії соціалістичної революції і в зв’язку з цим держави. Зокрема чільне місце в його роздумах займає доведення необхідної такої форми державного управління як диктатура пролетаріату. До яких трагічних наслідків це привело, ми бачили на прикладі СРСР та інших країн, які стали на шлях, який вказав Ленін.

Де це тільки можливо було, Ленін підкреслював, що філософія завжди була і залишається партійною і цей принцип партійності був взятий па озброєння марксистською філософією, яка після смерті Леніна почала називатись марксистсько-ленінською.

Закінчуючи розгляд цього питання, хотілось би добавити тільки один штрих до характеристики Леніна як філософа. В 1922р., із Росії було вислано цілий корабель “інакомислячих” інтелігентів. Серед них були такі відомі на той час філософи: М.О. Бердяєв (1874-1948рр.), С.М. Булгаков (1871-1944рр.), Л.П. Карсавін (1882-1952рр.), М.О. Лоський (1870-1965рр.), С.А. Франк (1877-1950рр.) та багато інших.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 
100 101  Наверх ↑

Кращі книги