Розділи

2. Основні ідеї та положення марксистської філософії.

Як вже було сказано раніше, теоретичним джерелом філософії марксизму є німецька класична філософія, зокрема, філософі Гегеля і Фейєрбаха. Піддавши глибокій критиці своїх попередників за недоліки, які на думку засновників марксизму, були притаманні їх філософським концепціям, вони в повній мірі використали із них те, що підходило для їх власної філософії. Нечемно критикуючи Гегеля за його ідеалізм, Маркс і Енгельс запозичили його вчення про діалектику як теорію розвитку і філософський метод. Засудивши філософські погляди Фейєрбаха за їх метафізичність, вони взяли на озброєння його матеріалізм, ідеї щодо сутності людини, критики релігії.

В результаті досить вправного поєднання гегелівської діалектики і фейєрбахівського матеріалізму було створене нове філософське вчення, яке отримало назву діалектичного матеріалізму. Якісно відрізняючись від німецької класики за духом і змістом, марксистська філософія успадкувала від неї раціоналізм як спосіб пояснення і осягнення дійсності. Віра в силу розуму, наукове знання, соціальний прогрес представлені тут максимально повно, що певною мірою визначило її оптимістичний характер і забезпечило широку підтримку цього вчення з боку багатьох послідовників.

Від багатьох інших філософських вчень філософія марксизму відрізняється чітким визначенням предмету дослідження: це найбільш загальні закономірності розвитку природи, суспільства та людського мислення. При цьому вона використовує знання конкретних наук.

Характерним для марксистської філософії є постановка і чітке формулювання так званого основного питання філософії. Найбільш зрозуміло суть його розкрита в праці Енгельса “Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії” (1886 р.). На його думку, кожна філософська концепція незалежно від часу її створення та конкретних філософських проблем, які в ній аналізуються, в кінцевому підсумку ставить одне і теж питання, яке він називає основним філософським питанням. Суть його в відношенні двох видів реальності: матеріальної і ідеальної. Це питання має дві сторони:

1) що є первинне, а що – вторинне, що існувало раніше – матерія чи свідомість;

2) чи спроможна людська свідомість пізнати навколишній світ, отримати об’єктивно істинне знання про нього.

Філософів, які визнають матерію первинною, а свідомість вторинною, називають матеріалістами. Тих, хто визнає первинність свідомості – ідеалістами. Ідеалізм постає у двох формах – об’єктивний і суб’єктивний. І той, і інший виходить із первинності свідомості, а розрізняються вони між собою відповіддю на питання про природу цієї свідомості. Суб’єктивний ідеалізм бачить першооснову буття у свідомості суб’єкта. Об’єктивний ідеалізм виходить із того, що це свідомість, яка існує об’єктивно, поза суб’єктом.

В залежності від відповіді на другу сторону цього основного питання філософи також були поділені на два табори: на тих, хто стояв на позиціях можливості пізнання навколишнього світу, і тих, хто таку можливість заперечував. Філософів, які заперечували можливість пізнання світу, назвали агностиками, а напрям -агностицизмом.

З часом основне філософське питання набуло в марксистській філософії статусу основного методологічного принципу. Марксизм став на бік матеріалізму і піддавав нищівній критиці всіх мислителів, які, на думку марксистів мали хоча б найменші відхилення в бік ідеалізму. Пізніше, в більшовицькому варіанті марксизму, справа дійшла до фізичного винищення тих, хто схилявся до ідеалістичного трактування тих чи інших філософських проблем. Якщо до появи марксизму матеріалізм і ідеалізм співіснували в рамках єдиної філософії, ведучи між собою теоретичну полеміку, то марксизм по суті, розділив філософію на два ворогуючи табори, піддаючи анафемі усіх, хто мислив по іншому.

Слід відмітити, що за межами марксизму переважна більшість філософів не поділяла і сьогодні не поділяє думки про те, що відношення свідомості до матерії є центральною філософською проблемою, основним питанням філософії. Тому часто в філософській літературі цей термін беруть в лапки.

Коло філософських досліджень класиків марксистської філософії було надзвичайно широким. Можна сказати, ні одна із значних філософських проблем не була обійдена їхнього увагою, щоб вони не дали їй власної інтерпретації. При цьому величезну увагу вони приділяли застосуванню при аналізі найрізноманітніших проблем гегелівської діалектики, яку Маркс постійно “виправляв”, бо, на його думку, в Гегеля вона стоїть на голові, а її “виправлення” заключається в “перевернені” діалектики на ноги. У Гегеля в основі усіх діалектичних процесів лежить рух чистого розуму і усі діалектичні закономірності, які ми можемо виявити і спостерігати в природі, суспільстві чи людському мисленні, є “інобуттям” абсолютної ідеї. На думку Маркса все відбувається навпаки: діалектичні закономірності існують в дійсності самі по собі, а вже потім в людських головах набувають форми логічних конструкцій. Тому Маркс заявляє, що “мій діалектичний метод у своїй основі відрізняється від гегелівського, він є його прямою протилежністю. Для Гегеля процес мислення, який він перетворює навіть під ім'ям ідеї в самостійний суб'єкт, є деміург дійсного, яке складає тільки його зовнішній прояв. У мене ж, навпаки, ідеальне є ні що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній”. (К. Маркс “Капітал”).

Енгельс в роботі “Анти-Дюрінг” (1877-1878р) широко популяризує діалектичний метод Маркса, показуючи як проявляються закони і категорії діалектики в неживій і живій природі, суспільному розвиткові, духовній творчості. А в іншій своїй праці “Діалектика природи” він зосереджує увагу на діалектичних закономірностях в природних науках. Зокрема, там він робить спробу класифікації форм руху матерії (і, відповідно, наук, які вивчають певні форми руху). Енгельс виділяє п'ять форм руху матерії: механічну, фізичну, хімічну, біологічну і соціальну. Тут він використав випробуваний діалектичний метод побудови подібних гіпотез - руху від нижчого і до вищого, де всяка нижча форма через “стрибок” перетворюється в вищу. В результаті виходить ієрархічна система, в якій усяке “вище” утримує в собі, як підлеглий і частковий елемент, своє “нижче“, але до нього вже не зводиться.

Перехід від біологічної форми руху матерії до соціальної, тобто від живої природи до людського суспільства, Енгельс намагається пояснити в трудовій теорії походження людини, яку він широко викладає в означеній роботі.

Можна вести мову про різні аспекти в філософських дослідженнях засновників марксистської філософії, але, якщо залишити осторонь деталі і подробиці, то можна повністю обгрунтовано сказати, що центральною темою і головною філософською ідеєю (філософським відкриттям) марксизму стала ідея матеріалістичного розуміння історії.

Творці марксистської філософії вважали, що в людському суспільстві діють ті ж самі закони діалектики, що і в природі. В результаті використання принципів, законів та категоріального апарату діалектичного методу дослідження для аналізу процесів, які мають місце в людському суспільстві, була створена їхня власна соціологічна теорія, яка отримала назву історичного матеріалізму. Ідея матеріалістичного розуміння історії розроблялась основоположниками марксизму із середини 40-х до середину 90-х років, наповнюючись все новим і новим змістом. Попередня філософія вбачала джерело розвитку суспільства в ідеях, поглядах, теоріях що існували в різні історичні епохи і справляли вплив на життя людей, визначали політику, мораль, економіку, характер державного устрою та ін. Філософія марксизму переносить акцент на економічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва. Послідовно проводиться думка, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ. Саме спосіб виробництва як органічна єдність двох компонентів - продуктивних сил і виробничих відносин - є тим стержнем, навколо якого об'єднуються всі інші складові суспільного життя.

При цьому слід пам'ятати, що матеріалістичне розуміння історії зовсім не заперечує ролі ідей в житті суспільства. Вона тільки вимагає йти далі звідки беруться самі ідеї? Чому в один час в одних людей переважають одні, а у інших - інші ідеї? Не заперечується і роль ідейних факторів суспільного розвитку (моральних, наукових, релігійних), їх роль безсумнівно росте, вони все більше і все частіш дійсно несуть пряму, безпосередню відповідальність за дії мільйонів людей, за їх вибір і рішення. Але як виник, як сформувався сам ідейний фактор? Якщо його сформулювали самі люди, то що їх до цього спонукало? Суть матеріалістичного розуміння історії молодий Маркс пояснював так: “Люди самі творять історію, але при обставинах, які від них не залежать” (1846р.) і ще яскравіше: “Люди - і автори, і актори суспільної драми” (1847р.). Концептуальний виклад своїх поглядів Маркс дав в 1859р. в Передмові до “Критики політичної економіки”, ввівши цілий ряд філософсько-соціологічних понять (“продуктивні сили”, “виробничі відносини”, “базис”, “надбудова”, “соціальна революція” та ін.), резюмуючи зроблене ним відкриття так: “Не свідомість людей зумовлює їх буття, а навпаки, їх суспільне буття зумовлює їх свідомість”.

Хоч суспільство і складається із величезної кількості людей, в кожного з яких своя голова на плечах, свої устремління і своя мета, але дії мільйонів і мільярдів людей як би урівноважують одне іншого. В цілому розвиток суспільства, за Марксом - процес природно-історичний. “Суспільство ... не може ні перестрибнути через природні фази розвитку, ні відмінити останні декректами”. Суспільне виробництво є як матеріальне виробництво, так і виробництво духовне (виробництво свідомості). Перше з них є зумовлюючим. Воно ж обумовлює і образ життя і сутність людей тієї чи іншої історичної епохи (суспільне - економічної формації), як “сукупності усіх суспільних відносин “.

З точки зору засновників марксизму використані ними для аналізу суспільних відносин матеріалізм і діалектика дали змогу відкрити феномен повторюваності у суспільних процесах і тим самим довести, що суспільство, а не тільки природа, розвивається за певним законом, виділити окремі етапи в його розвитку, які були названі суспільне - економічними формаціями, по новому оцінити роль народних мас та окремих особистостей в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонування держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою, показати еволюцію сім'ї та ін.

Із позиції сьогодення ми можемо прямо стверджувати, що в цілому марксизму властива переоцінка ролі матеріального чинника, зокрема економічного, у поясненні життєдіяльності суспільства. Значення свідомості, суб'єктивного фактора хоч і постійно підкреслювалось класиками марксизму, але не достатньо враховувалось.

Критикуючи антропологічний матеріалізм Фейєрбаха за його абстрактний, позачасовий і позакласовий підхід до розуміння людини, марксисти розглядають людину не лише як продукт природи, а й як соціальний феномен. При чому акцент робиться на її соціальну характеристику. Основні ідеї марксистського вчення з цього питання викладено у працях Енгельса “Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину” (1876р.), “Походження сім'ї, приватної власності та держави” (1884р.), “Тези про Фейєрбаха” Маркса (1845р.) та ін. Вказуючи на подвійну (біологічну і соціальну) природу людини, марксистська філософія зводить її сутність до соціальних рис і трактує як сукупність усіх суспільних відносин. Людина постає тут як носій соціальної активності, суб'єкт діяльності, творець матеріальних і духовних цінностей. На думку класиків марксизму цим і обмежується сутність людини.

Проблема людини у марксизмі тісно пов'язана з теоретичним осмисленням такого суспільного феномена як відчуження. Під останнім розуміється складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності і її результатів (творів, соціальних інститутів і організацій, грошей, духовних цінностей та ін.) в силу, що панує над людиною, тисне на неї, диктує певні вимоги, силу, протилежну її бажанням та прагненням.

Проблема відчуження була вже досить глибоко проаналізована в німецькій класичній філософії Регелем і Фейєрбахом. Маркс високо оцінив роботу своїх попередників по осмисленню проблеми відчуження людини, але вважав, що їхні концепції проблеми відчуження мають принципові недоліки. У Гегеля знищення відчуження людини зображається як чисто духовний акт, здійснюваний філософом як уособлення універсального розуму. Фейєрбах бачив корінь зла в релігійному відчуженні, Маркса таке трактування і вирішення проблеми відчуження не задовольняли. Фундаментальним, базовим для всякого відчуження людини, за Марксом, є економічне відчуження, або відчуження праці. В роботі “Економічно - філософські рукописи 1884 року” Маркс робить детальний аналіз феномену відчуження, аналізуючи відчужену працю в чотирьох аспектах і приходить до висновку, що причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва. Він пропонує і конкретний шлях виходу з ситуації, що склалась, - знищенням приватної власності на засоби виробництва. Це можна здійснити на його думку через утвердження нового типу власності - суспільної власності на засоби виробництва.

Ідея знищення приватної власності та подолання відчуження проходить через увесь марксизм. Суспільством вільної праці, соціальної рівності, справедливості та гуманізму проголошується комунізм. У творах Маркса і Енгельса комунізм виступає як світле суспільство майбутнього. Вказується і соціальна сила, здатна кардинально змінити суспільні відносини, забезпечити перехід від приватної до суспільної власності. Такою силою у вченні марксизму виступає робітничий клас, пролетаріат.

Більш детально ми цю проблему проаналізуємо в ході семінарського заняття з даної теми, де є питання про відчуження. Там можна буде всебічно обміркувати усі ці марксистські положення, подивитись, до чого привели спроби втілити комуністичний ідеал в практику.

Значне місце в філософії марксизму займає проблема практики. Вона трактується Марксом і Енгельсом як матеріальна предметно-чуттєва, цілеспрямована діяльність людини, завдяки якій змінюється природний і суспільний світ, в тому числі і сама людина. Вищим рівнем практики вони вважали революційну зміну суспільних відносин.

Ще однією важливою характеристикою марксистської філософії є її атеїзм. Піддаючи релігію войовничій критиці, засновники матеріалізму використовували для цього атеїзм французьких просвітителів XVIII ст. і Л. Фейербаха.

Як уже зазначалось марксизм було створено в Німеччині. Але поступово він виходить за її межі, поширюється в інших країнах. Свій внесок в розвиток та пропаганду марксистської філософії зробила ціла група політичних діячів, учених, теоретиків, які жили і творили в період активної діяльності К. Маркса і Ф. Енгельса або відразу після його смерті. У Німеччині - це Й. Діцген (1828-1888рр.), К. Шорлеммер (1834-1892рр.), А. Бебель (1840-1918рр.), Ф. Мерінг (1846-1919рр.), у Франції – П. Лафарг (1842-1911рр.), у Італії- А. Лабріола (1843-1904рр.), у Болгарії-Д. Благоєв (1855-1924рр.).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 
100 101  Наверх ↑

Кращі книги