Розділи

1. Соціально-еколого-економічні принципи природокористування

Протягом багатьох століть людство в своїй діяльності виходило з того уявлення, що природні багатства невичерпні і що можна безмежно розширювати свої “зовнішні межі” в ході перетворення природи. І перші зіткнення з зовнішніми межами - тобто з обмеженістю природних ресурсних можливостей - викликали не економне відношення до природних благ, а, навпаки, намагання “ефективного” їх використання - тобто хижацького їх використання. Наслідки такого відношення до природних ресурсів нині зрозумілі всім, хто хоче це розуміти. Отже, щоб уникнути серйозних нинішніх і віддалених негативних наслідків хижацького відношення до природи, необхідний облік таких наслідків, а він можливий тільки на основі знань ресурсних можливостей, лімітів експлуатації природних ресурсів і свідомого управління природокористуванням з урахуванням цих обмежень.

На початку 70-х років були досліджені деякі аспекти аналізу взаємодії виробництва і навколишнього середовища і досліджено вплив забруднення навколишнього середовища і природоохоронної діяльності на національне господарство. В результаті проведених теоретичних і прикладних досліджень сформувалася нова галузь наукових досліджень - економіка навколишнього сердовища. Ці дослідження стали основою для прийняття законів про охорону навколишнього природного середовища з метою створення механізму економіко-екологічного регулювання. Найбільш гострим питанням є поєднання економічних пріорітетів виробництва з екологічною переорієнтацією соціально-економічного розвитку, тому що бідність - це головне джерело деградації навколишнього середовища і гальмо на шляху прогресивного розвитку.

 Історична зміна взаємовідношення економічних та екологічних цілей суспільного розвитку:

1. Технологія з економічними, але без екологічних обмежень.

2. Технологія і економіка з екологічними обмеженнями.

3. Охорона середовища з технологічними і економічними обмеженнями.

4. Охорона середовища “екологія” без обмежень.

Отже, сучасне виробництво треба розглядати як складну соціально- еколого-економічну систему.

До недавніх пір питання про економічну ефективність тієї чи іншої нової технології розв’язували, встановлюючи, наскільки зведені затрати на додатково вироблювану продукцію ( Зн ) менші від затрат на таку саму продукцію, вироблену за допомогою інших технологій ( Зі). Чим більша була різниця (Зі - Зн ) > 0, тим ефективнішою вважалася запропонована технологія.

При екологічному ж підході до економічної ефективності головною умовою розрахунку є включення в нього показника шкоди, спричиненої забрудненням навколишнього середовища, це :

W = å Ві + å Yі .

Тому нерівність набирає такого вигляду :

( Зі + W - Зн ) > 0 .

У цьому випадку навіть відносно дорогий безвідхідний технологічний процес може стати економічно вигіднішим, ніж процес, при якому забруднюється навколишнє середовище. Шкода від забруднення може бути різною, крім того, несприятливі екологічні умови можуть бути причиною плинності кадрів, а це викличе зниження професіонального рівня працівників виробництва і як наслідок - зниження ефективності виробництва, втрату престижності деяких професій, необхідність матеріального стимулювання працівників шкідливих виробництв.

Погіршення якості навколишнього середовища може спричинити міграцію населення з даної місцевості (і мігруватиме, певно, та частина населення, яка мала високий професіональний рівень і хороший заробіток, і яка має гарантію працевлаштування на новому місці - тобто “якість населення” буде погіршуватися як мінімум з двох причин: міграції кращих і захворювання тих, що залишилися).

Отже, щоб приймати альтернативні обґрунтовані з соціально-еколого-економічного погляду рішення, треба вміти правильно оцінювати шкоду від існуючих і прогнозованих антропогенних впливів. При цьому треба пам’ятати, що суспільство однаково зацікавлене як у неспричиненні шкоди природі, так і уникненні зайвих затрат на її збереження.

Треба дотримуватися розумної рівноваги між виробництвом і природою, скорочуючи до мінімуму сумарні екологічні затрати та добиваючись найвищого економічного результату природо захисних заходів від забруднення:

1) природоохоронні затрати на заходи, які запобігають екологічним порушенням (очищення стоків та газо-димових викидів, кондиціювання, збирання, вивезення й захоронення відходів, зменшення акустичного впливу);

2) затрати на ліквідацію впливу екологічних змін на людей і майно, а також на ліквідацію наслідків цих змін (медичне обслуговування, додаткові послуги комунального господарства в зоні екологічного забруднення, компенсація зниження рівня випуску продукції через хвороби працівників, компенсація втрат продукції земельних, лісових та водних угідь, компенсація втрат продукції через вплив забруднення на основні фонди, затрати на евакуацію людей з уражених зон, дезактивація в разі радіоактивного ураження і т п.)

Економічним оптимумом якості природного середовища вважається рівень екологічних порушень, який відповідає мінімуму сумарних екологічних затрат, а він досягається тільки в тому разі, коли обраний вид природоохоронних заходів забезпечує максимум перевищення відвернутих економічних збитків над потрібними для цього природоохоронними затратами. Відвернутий екологічний збиток В дорівнює різниці між розрахунковими величинами збитку до здійснення природоохоронних заходів і залишкового збитку після здійснення цих заходів В = W-Wзал. .

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41  Наверх ↑

Кращі книги