Розділи

1.2. Вплив суспільного розвитку і засобів виробництва на конструкцію взуття

Протягом тисячоліть змінювалась не тільки конструкція взуття, але і його форма. У даному випадку мається на увазі не лише її утилітарна функція, тобто відповідність форморозмірам стопи, а зовнішній вигляд і розміри. Якщо в першому тисячолітті конструкція взуття була хоч грубою, але все ж наближеною до стопи за розмірами, то в період раннього середньовіччя зі зміною суспільного ладу, розподілом населення на бідних і багатих, різко змінюється зовнішній вигляд і форма взуття. Особливо ці зміни проявилися в епоху панування різних архітектурних стилів: готичного, ренесансу, бароко, для яких були характерні різні архітектурні форми, що знайшли відображення і в костюмі, складовою частиною якого є взуття. Так, в XIV столітті взуття стало видовженим і вузьким, а носкова частина настільки довгою, що її згортали в трубочку, а інколи прикріплювали ланцюжком до інших деталей або до коліна. Таке взуття виготовляли з м’якої шкіри (шевро) чи сукна і нагадувало воно черевики, напівчоботи і чоботи. На таке взуття одягали спеціальні підставки (патини), які виготовляли з дерева чи шкіри (рис. 1.5).

 

Рис. 1.5 - Придворне взуття ХІІ-ХІV ст.

Епоха Відродження породила стиль ренесанс, який відтворював інтереси буржуазії, що розвивалась. Це була епоха Петрарки, Коперніка, Мікеланджело, Рафаеля. Живопис звільнився від абстрактної духовності, характерної для середньовіччя.

Костюм цього часу підкреслював красу сильного, здорового тіла, врівноважений духовний стан. Пропорції костюма різко змінилися, він набув форми квадрата. Масивні головні убори, важке за формою і матеріалами (оксамит, парча) вбрання вимагали і іншої форми взуття. Тому змінюється конструкція і форма носкової частини. З’являється жіноче взуття для вулиці, так звана скарпа (рис. 1.6, а), яка нагадує туфлі, виготовлені із м’якої шкіри. На них надягали захисне взуття (п’янелі) у вигляді легких пробкових калош (рис. 1.6, б). Туфлі без п’яткової частини на стовпоподібних підставках - цоколі (рис. 1.6, в) жінки носили на сцені і зі світськими костюмами.

 

Рис. 1.6 -Чоловіче і жіноче взуття:

а - скарпа; б - п’янелі; в - цоколі (XV-XVI ст.)

Основними видами чоловічого взуття були скарпи, носкова частина яких нагадувала коров’ячий ніс, ведмежу лапу. Воно мало майже прямокутну форму, тупу носкову частину, характерною особливістю його були поздовжні і поперечні розрізи (рис. 1.7).

 

Рис. 1.7 - Чоловіче взуття:  

а - повсякденне; б - військове  

Бароко (дивний, химерний) - стиль, який переважає в європейському мистецтві XVII ст. Для нього характерний показ багатства, зникнення конкретної форми, тобто стан нестійкості, наповненість виробів внутрішнім драматичним напруженням. У костюмі зникла натуральна лінія. Він став багатошаровим, химерним, нефункціональним і ненатуральним (рис. 1.8).

 

Рис. 1.8 - Чоловічий костюм стилю бароко (XVII ст.)

Основним видом чоловічого взуття були чоботи з розтрубами. Халяви цих чобіт були з крагами з замші (рис. 1.8; 1.9, б). Зсередини в три ряди до чобіт пришивали генуезьке мереживо чи шлярку з голландського батисту.

У 1645-1660 рр. замість придворних чобіт з’явились закриті туфлі на низькому каблуці з бантами, розетками і пряжками на підйомі (рис. 1.8; 1.9, а).

 

Рис. 1.9 - Чоловічі нарядні туфлі (а) і чоботи мушкетерів (б) (XVII ст.)

Положення тіла при русі змінилося: в палацах і храмах ходили, підводячись на носок. У зв’язку з цим з’явилось взуття з каблуком, яке сприяло утриманню фігури в новому пластичному положенні. Суттєвим нововведенням цього періоду стали червоні каблуки - символ привілеїв правлячого класу. Починаючи з 50-х років і до кінця XVII ст. форма туфель, які доставали до щиколотки і мали видовжену носкову частину, видозмінювалась і розвивалась. З’явився каблук висотою 70-80 мм. Взуття стало більш спокійним за формою, стриманішим у прикрасах, пластично виразнішим. Туфлі мали язик, який закривав повністю верхню частину стопи (рис. 1.10).

 

Рис. 1.10 - Жіночі туфлі на платформі (XVII ст.)

Новим елементом у взутті став рант, який необхідний був для скріплення жорсткої підошви з верхом.

Жіночі туфлі стають легшими і вишуканішими, значно збільшився каблук, крокуль елегантно вигнувся. З’явились пантофлі для дому з високим, вузьким і плоским каблуком, який називався “муль” (рис. 1.11). Таке взуття, як правило, виготовляли з тих же матеріалів (парча, муслін, тафта), що і плаття. Рюші, банти, мереживо, розетки використовувались для оздоблення як плаття, так і взуття.

 

Рис. 1.11 - Жіночі пантофлі на каблуці “муль”

Широко застосовувалась ажурна перфорація. Інколи союзка нагадувала більше мереживну тканину, ніж шкіру. Жінки часто користувались різноманітними патинами - шкіряними калошами, які надягали поверх шовкових туфель (рис. 1.12). Калоші оздоб­лювали вишивками і стрічками.

 

Рис. 1.12 - Патина (а) і жіночі туфлі з прив’язаними патинами (б)

(початок XVII ст.)

Мода на високий каблук викликала необхідність укріпити перейми, тому що зовнішнє склепіння стопи прогинало низ взуття в цьому місці і каблук відхилявся вперед або назад, травмуючи стопу.

Для укріплення переймів спочатку подовжують верхню опорну частину дерев’яного каблука, підпираючи таким чином склепіння стопи. Потім з’являється зовнішній залізний геленок (нім. gelenk - зчленування), який з’єднує набійкову частину каблука з переймами підошви (рис. 1.13). З часом для укріплення переймів у взутті на високому каблуці почали використовувати напівустілку з жорсткої шкіри, яку замінили в ХІХ столітті на деталь з лубу. Луб пізніше замінили фанерою, картоном або стальною формованою смужкою-геленком.

 

Рис. 1.13 - Зміна форми геленка у взутті

Якщо костюм стилю бароко повинен був надавати гідності людині і не підкреслював красу її тіла, то костюм стилю рококо (XVIII ст.), навпаки, мав підкреслити талію, груди, стегна. Костюм втратив свою утилітарну функцію і був повністю підпорядкований естетичній.

У більшості випадків туфлі виглядали з-під плаття і, природно, відігравали важливу роль у всьому ансамблі. Їх виготовляли з кольорової шкіри або з білого атласу, з гострими носами і високими каблуками. Одягали їх на кольорові панчохи. Взуття, так само як і плаття, було перенасичене різними прикрасами: пряжками, вишивками, мереживом, перфорацією, стрічками тощо (рис. 1.14).

 

Рис. 1.14 - Жіночі туфлі на високому каблуці (XVIIІ ст.)

В історію моди, ХІХ століття ввійшло як час, коли дуже швидко змінювались напрямки. Стиль цього періоду можна назвати стилем імітацій. Однак слід відмітити, що, незважаючи на поступові зміни одягу, його оздоблення і прикрас, взуття залишалось майже без прикрас, зміна його форм проходила дуже рідко.

У повсякденному чоловічому костюмі переважали високі чорні чоботи з закотом із замші або дуже низькі черевики і туфлі (рис. 1.15, а, б, в), часто з широким вирізом, пряжками і бантами. На бал одягали закриті туфлі з лакової шкіри (рис. 1.15, г). Гусари носили чоботи з двома швами (рис. 1.15, д).

 

Рис. 1.15 - Чоловіче взуття першої половини ХІХ століття

Для жіночого костюма характерними були шовкові туфлі і тапочки (рис. 1.16, а), а для чоловічого - м’які вузькі чоботи (рис. 1.16, б).

До 1850 р. модним взуттям для чоловіків вважались чоботи і туфлі з гострими носами, характерними для середньовіччя. Новинкою стали гумові і шкіряні калоші. Жінки носили бальні туфлі з зав’язками, пофарбованими в колір плаття. Ці туфлі виготовляли на симетричній підошві.

 

Рис. 1.16 - Шовкові жіночі туфлі (а) і чоловічі чоботи (б) періоду Реставрації

У 70-х роках в чоловічу моду ввійшли черевики з жовтої або коричневої шкіри, які носили в будь-яку пору року.

 

Приблизно з 70-х років ХІХ ст. конструкція взуття почала змінюватися: шовк і оксамит замінила порівняно тверда шкіра. Верх взуття викроювали з п’яти і більше деталей, оскільки зшивати їх було не важко, а членування заготовки на більшу кількість деталей скорочувало відходи виробництва. Вся конструкція стала більш жорсткою, з’явилось взуття з застібками, шнурівкою, в основному високі черевики.

Змінився характер конструктивних ліній - вони стали більш складними. Цей тип промислової конструкцій взуття, який утвердився в кінці ХІХ ст., зберігся практично до цього часу (рис. 1.17; 1.18).

 

Рис. 1.17 - Чоловіче взуття другої половини ХІХ ст.

Вперше з’являються черевики для їзди на велосипеді, для катання на лижах, ковзанах тощо. Важливою подією в цей період слід вважати появу жіночих зимових черевиків (рис. 1.18, г).  

 

Рис. 1.18 - Жіноче взуття другої половини ХІХ ст.

У ХХ столітті відбувається становлення індустріального виробництва модних товарів, активно проявляється і часто змінюється мода. Демократизація костюма була тісно пов’язана з переходом на промислове виготовлення модного одягу, взуття, аксесуарів. Велика увага приділялась покращенню гігієнічних властивостей і функціональності одягу і взуття. Все це сприяло створенню нових форм костюма. Значну роль в цьому почали відігравати художники. Але організована в Парижі лігою нової моди виставка моделей одягу і взуття показала, що художники не знають законів і технологій створення костюма. Перші вироби масового виробництва не відповідали вимогам споживача, тому що моделі, створені з врахуванням серійного виробництва, втрачали свою унікальність.

Здійсненню задумів модельєрів перешкоджала необхідність створення моделей масового попиту і низької вартості, економного використання матеріалів, механізації виробництва. Ось чому протягом всього ХХ ст. “висока мода” і масове виробництво змушені співіснувати і в той же час знаходитись в постійній боротьбі.

Форма взуття у ХХ ст. під впливом моди змінювалась через кожні 11-13 років. Однак існують вічні цінності, які відтворюються у виробах класичного стилю, у виробах, які довгий час радують людину завдяки закладеній в них “високій гармонії”. Саме ці класичні вироби є віхами в розвитку моди і культури ХХ ст. До них слід віднести туфлі- “лодочки”, напівчеревики, чоботи.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37  Наверх ↑

Кращі книги