Розділи

Тема 7. КОНСТРУКТИВНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЗУТТЄВИХ КОЛОДОК

7.1. Класифікація взуттєвих колодок.

7.2. Індексація колодок.

7.3. Розміри колодок в серії. Стандартизація розмірів колодок.

7.4. Біотехнічні і естетичні питання проектування взуттєвих колодок.

7.1. Класифікація взуттєвих колодок

Однією з основних характеристик взуття є його зручність, яка значною мірою визначається відповідністю форми і розмірів внутрішньої поверхні взуття формі і розмірам стопи. Вона, як відомо, залежить від форми і розмірів колодки (копила), на якій формується взуття. Тому колодка є основною технологічною оснасткою, на якій формується взуття. Виходячи з форморозмірів колодки, конструюють виконавчі органи деяких взуттєвих машин. Таким чином, колодка має важливе значення як для створення комфортного взуття, так і для правильного виконання техноло­гічного процесу виготовлення взуття.

Удосконаленням форми і конструкції колодки займались багато вчених: Зибін Ю.П., Хохлов Х.Х., Ченцова К.І., Фарнієва О.В., Риндич А.А., Фукін В.О., Коновал В.П., Либа В.П. та ін.

 

Взуттєву колодку, як і будь-який інший виріб, необхідно розглядати як систему, у якій під впливом науково-технічного прогресу постійно удосконалюється форма і конструкція.

Як геометричне тіло, взуттєва колодка являє собою систему криволінійних і плоских граней. З іншого боку, колодка є оснасткою взуттєвого виробництва, на якій формується і виготовляється взуття і внутрішньою формою взуття, за якою проектуються деталі взуття і робочі органи техно­логічних машин.

У кожній колодці (рис. 7.1) можна виділити такі топографічні елементи (ділянки): грань сліду колодки 1, грані бокових поверхонь 2 – зовнішню і внутрішню, ребро сліду 3, грань верхньої площадки 4. Крім цього колодку розділяють на носкову – І, пучкову – ІІ, геленкову – ІІІ і п’яткову – IV частини. Поверхня колодки від верхньої площадки до пучкової частини називається гребенем.

Взуттєві колодки випускають згідно з вимогами ГОСТ 3927-88. Відповідно до цього стандарту колодки поділяються за такими ознаками:

- технологічною – на основні і допоміжні;

- за конструкцією – на суцільні, з випиленим клином, зчленовані, розсувні;

- за ступенем укріплення сліду – з металевою пластиною по всьому сліду; з металевою пластиною в п’ятково-геленковій частині; з металевою пластиною в п’ятковій частині; з металевою пластиною в носковій (від перетину 0,9 Д) частині; без металевої пластини;

- за матеріалами, з яких вони виготовлені – з деревини бука або граба, пластмасові, металеві.

- за статево-віковою ознакою, розмірами і повнотами (так само, як і взуття, див. табл. 2.1).

Основні (або затягувальні) колодки використовують для формування заготовки з метою надання їй необхідної форми і виготовлення взуття.

Допоміжні колодки, які використовують на деяких операціях виготовлення взуття, отримали свою назву від цих операцій: оздоблювальні і гладильні. До допоміжних також відносять пуансон пресів для гарячої вулканізації і лиття низу взуття. Для розправлення взуття в період його експлуатації служать розправні колодки.

Особливості технології взуття визначають і основні конструкції колодок.

Для виготовлення відкритого взуття (сандалій, пінеток, домашніх тапочок) використовують суцільні колодки (рис. 7.1), прообразом яких були кустарні колодки, які служили правилом взуття, що виготовлялось виворітним способом.

Недоліком суцільних колодок є те, що вони не змінюють своїх поперечних розмірів і на них не можливо виготовляти закрите взуття.

Колодки з випиляним клином (рис. 7.2, а) використовують для виготовлення закритого взуття. Клин утримується на тілі колодки двома штифтами-упорами. Один з упорів має пружину, що дає змогу сховати штифт у тілі колодки, коли треба зняти або встановити клин.

Головний недолік цієї конструкції полягає в тому, що при зніманні з неї взуття дуже деформується верх і низ. Ця деформація може бути настільки великою, що призводить до пошкодження взуття.

 

Рис. 7.2 – Конструкції нерозсувних колодок: а – з випиляним клином; б – зчленована

Щоб запобігти пошкодженню взуття використовують зчленовані колодки (рис. 7.2, б), п’яткова частина яких з’єднана з передньою шарніром. Завдяки цьому при зніманні взуття з колодки спочатку виймають п’яткову частину, а потім витягують всю колодку без деформацій взуття.

Однак ці колодки мають суттєвий недолік. Шарнірне з’єднання ослаблює матеріал колодки (особливо з пластмаси) і вона швидко руйнується, не витримуючи встановлених строків експлуатації.

Для виготовлення взуття внутрішнім способом формування заготовки використовують розсувні колодки (рис. 7.3). Конструк­тивно вони можуть бути виконані по-різному: з прямим розрізом і поз­довжнім переміщенням передньої і задньої частин колодки (рис. 7.3, а); з розрізом по дузі, з поздовжнім переміщенням задньої частини і дугоподібним рухом передньої частини колодки (рис. 7.3, б); з розрізом по дузі, з поздовжнім переміщенням передньої частини і дугоподібним рухом п’яткової частини колодки (рис. 7.3, в).

Механізми розсування колодок, як і механізми зчленування – різні.

Розсувні механізми досить складні, вимагають для їх монтування в колодці різних за формою пазів, розрізів, що значно ослаблює їх. Крім цього, ці колодки найбільш трудомісткі при виготовленні.

Особливості способів прикріплення затягувальної кромки до устілки при формуванні заготовки висувають додаткові вимоги до укріплення сліду колодки. Коли затягувальна кромка прикріплюється цвяхами (скобками) до устілки по всьому периметру, то слід колодки повністю покривається пластиною (укріплюється). Металева пластина виконує таку технологічну функцію: вістря цвяха загинається, вдаряючись об пластину, і надійно скріплює затягувальну кромку з устілкою взуття.

 

Рис. 7.3 – Конструкції розсувних колодок

Якщо затягування заготовки на цвяхи передбачається лише в п’ятковій або п’ятково-геленковій частинах, то, відповідно, вони укріплюються металевою пластиною.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37  Наверх ↑

Кращі книги