Розділи

5.3. Конструктивні особливості швів для скріплення

деталей верху та низу взуття

Сучасна класифікація методів прикріплення низу взуття умовна і далеко не повна, оскільки не відтворює всі можливі конструкції швів, способи їх виконання. Сама назва методів свідчить про це, хоча у МТІЛП Зибіним Ю.П. та Булатовим Г.П. розроблено класифікацію за способом закріплення затягувальної кромки.

Конструкція шва залежить від наявності деталей, взаємного розташування їх у шві, виду і матеріалу скріплювача, властивостей матеріалів, що скріплюються.

Найбільш поширеним у взуттєвій промисловості та професіоналів є спосіб групування швів в залежності від виду кріпильної фурнітури механічні (шпилькові та ниткові), хімічні та комбіновані (рис. 5.6).

 

Механічні методи кріплення застосовують рідко, але у деяких випадках вони використовуються, оскільки забезпечують необхідні умови для експлуатації взуття певного призначення. До них відносяться: шпилькові – гвинтовий (а), цвяховий (б) та дерев’яно-шпильковий (в); ниткові – прошивний (г), рантовий (д), сандальний (є), допельний (е), “Парко”(ж), виворітний (з). У шпилькових і прошивному затягувальна кромка кріпиться на устілку, в рантовому вона направлена перпендикулярно до підошви, а в сандальному, допельному та “Парко” – випущена назовні, тобто на підошву.

Механічні методи кріплення мають ряд недоліків, а саме: взуття виготовлене цими способами досить жорстке, важке, тому що через проколи, які ослаблюють матеріал, деталі низу (устілка, підошва та ін.) повинні бути значно товстішими, ніж в інших методах. Крім цього на масу взуття впливає маса гвинтів, цвяхів. Шви в цих методах не є водостійкими, тому волога попадає через отвори у підошві; вони трудомісткі та неперспективні. Використо­вуються ці методи для виготовлення спеціального взуття.

Ниткові методи, незважаючи на ряд недоліків, викорис­товуються для виготовлення дитячого взуття, оскільки дають еластичний і міцний шов. Відсутність устілки в сандальному та “Парко” методах збільшує еластичність дитячого взуття та зменшує його масу, тому ці методи досить поширені.

Головним недоліком ниткових методів кріплення є швидке протирання підошви і ниткового шва, що змушує шукати способи захисту шва від зношення.

Для виробництва побутового, а також спеціального взуття (наприклад, для військових) найбільш поширеним є рантовий метод кріплення. Він має високу міцність, хоча і дуже трудомісткий.

До хімічних методів кріплення відносяться: клейовий, лиття та гарячої вулканізації (рис. 5.6, и, і). Найбільше розповсюджений в нашій та інших країнах одержав клейовий метод кріплення деталей низу взуття. Він вирізняється простотою процесу і застосуванням нескладного устаткування для його виконання, прикріплення деталей виконується за один прийом, що дозволяє автоматизувати процес. Міцність шва не залежить від товщини деталей, що скріплюються, тому можна зменшити товщину підошви і устілки, не знижуючи експлуатаційні показники. Завдяки цьому цим методом можна виготовляти взуття легке, еластичне, гнучке, витончене, на підошвах з різних матеріалів. Слід пам’ятати, що при виготовленні взуття клейовим методом потрібно суворо дотримуватись технологічних вимог, а то може статись масове відривання підошви. Для клейового методу кріплення характерна жорсткість шва, оскільки при склеюванні деталей, особливо підвищених товщин,

створюється зрощена система, в яку входять устілка, простилка, підошва та інші деталі. Цей моноліт важче зігнути, ніж деталі, які з’єд­нані дискретно, наприклад, стібками. Тому, якщо порівняти жорсткість взуття клейового і допельного методів кріплення на шкіряній підошві, то у першому випадку воно буде значно жорсткішим.

Методи гарячої вулканізації та лиття підошви на взутті відносяться до прогресивних методів кріплення низу взуття з синтетичних матеріалів. Характерною особливістю цих методів є те, що процес прикріплення низу взуття у цьому випадку суміщається з його формуванням. При цьому одержують міцне з’єднання, герметичний шов. Процес здійснюється у спеціальних прес-формах при певній температурі.

Затягнуте на звичайну колодку взуття з намащеною клеєм затягувальною кромкою після формування знімають з затягуваль­них колодок, надягають на пресові металеві колодки і прикріплюють низ. У методі гарячої вулканізації матеріалом для виготовлення низу є сирі гумові суміші, які під дією температури і тиску вулканізуються і скріплюються з верхом з допомогою клею.

При методі лиття для виготовлення низу взуття застосовуються суміші на основі термопластичних матеріалів, які в розплавленому стані подаються під тиском у прес-форму і, вистигаючи, формуються, набираючи форми підошви. Конструк­тивні особливості цих трьох методів однакові, схеми також. У методах гарячої вулканізації і лиття застосовується комбінована устілка зі шкіри і картону або з термостійкої шкіри.

Комбіновані методи кріплення – поєднання механічних та хімічних. Як показано вище механічні, особливо ниткові методи кріплення, мають суттєві недоліки – швидко протирається шов і підошва відпадає. Клейові методи не мають такого недоліку, але порівняно з деякими нитковими, наприклад, рантовим, вони поступаються міцністю. Тому, враховуючи переваги методів, їх комбінують, що дає позитивні результати.

Найбільш поширеними з комбінованих методів є такі (рис. 5.6): ранто-клейовий (ї), сандально-клейовий, допельно-клейовий, ранто-прошивний (й), строчильно-рантовий (к), стро­чильно-клейовий (л), строчильно-литтєвий (м), строчильно-гарячої вулканізації та ін.

Комбіновані методи кріплення порівняно із звичайними більш трудомісткі і матеріаломісткі, в них як правило, з’являється нова деталь – підложка, до якої і прикріплюється підошва. У методах, де використовується об’ємна заготовка, цих недоліків немає.

Комбіновані методи кріплення дозволяють урізно­манітнити асортимент взуття, покращити його гігієнічні, споживчі та естетичні властивості.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37  Наверх ↑

Кращі книги