1.2. Сутність методів соціально-економічного прогнозування на прикладі США

У процесі створення економіки ринкового типу виникає об'єктивна необхідність враховувати досвід високорозвинених країн у прогнозуванні соціально-економічних явищ, об'єктів і процесів. У розвинених державах широко поширена практика контрактних замовлень на прогнозні розробки, виконуване для урядових закладів і великих компаній. У США центрами подібних досліджень являються «РЭМД - корпорейшн», Гудзонский інститут, корпорація Цортона, що спеціалізується на економічному прогнозуванні. Найвідоміша міжнародна прогнозна організація - «Римський клуб», головною лінією її діяльності являється стимулювання і координація досліджень глобальних проблем.

У своєму розвитку в післявоєнний період (1950-1990 р.) прогнозування пройшло через різні форми, що відповідають різним типам державного регулювання змішаної економіки. Історично першою формою економічного прогнозування стала кон'юнктурна, зв'язана з посиленням впливу бюджету на темпи і пропорції економічного росту в міру збільшення державних витрат у ВВП. В умовах структурної перебудови економіки і її прискореного розвитку виникла необхідність узгодження бюджетів з показниками економічних прогнозів, на яких ґрунтувалися оцінки податкових надходжень і розмірів дохідної частини бюджету.

Це призвело до розробки середньострокових і довгострокових прогнозів, прикладами яких являються «Вибір шляхів економічного росту» (1976-1985 р.) у Канаді, Прогноз Міністерства праці на 1986-1995 р. у США, «Десятилітній план подвоєння національного доходу» (1961-1970 р.) у Японії.

В міру удосконалювання й ускладнення прогнозної діяльності вона стала відокремлюватися від бюджетної і методично, і організаційно: якщо на першому етапі національні економічні прогнози складалися в Міністерствах фінансів, те спочатку 60-х років ХХ століття в економічно розвинених країнах почали створюватися спеціальні прогнозно-планові органи (Генеральний комісаріат із планування у Франції, Економічна консультативна рада в Японії, Центральне планове бюро в Нідерландах і ін.).

Сутність прогнозування в розвиненій ринковій економіці полягає в науковому передбаченні розвитку усіх форм господарювання, у наступному виявленні закономірностей і тенденцій науково-технічного, економічного і соціального прогресу. Економічні прогнози складаються з урахуванням факторів з перспективним впливом на динаміку економіки: обсяг і якість основного капіталу, наявність працездатного населення, новітні технології, рівень безробіття, величина інвестицій, ріст експорту, рівень інфляції.

Світовий досвід ринкових реформ продемонстрував значення зваженої банківської, кредитно-фінансової і бюджетної політики держави. Прогнозування надходжень у бюджет - одна з найважливіших проблем, що виникають при його становленні. Методики розрахунків в умовах стабільного ринку базуються на попередньому прогнозі номінальних значень основних макроекономічних показників: обсягу ВВП, споживання й інвестицій. Стабільність у часі найважливіших бюджетних нормативів і ставок оподатковування в країнах з розвиненою ринковою економікою, наявність однорідних статистичних вибірок достатньої довжини дозволяють широко застосовувати для такого прогнозування методи прикладної статистики й економіко-математичні моделі.

У закордонних розвинених країнах прогнозування спирається на сформовану зі статистичної інформації схему основних взаємозв'язків у національному господарстві, що одержало назву системи національних рахунків (СНС).

СНС заснована на балансовому методі і являє собою адекватний ринковій економіці національний облік, що на макрорівні завершується набором показників, що характеризують результати економічної діяльності, структуру економіки, чинені в процесі здійснення господарської діяльності операції, ресурси що є в країні і їхнє використання. СНС побудована у формі балансових таблиць і рахунків, що створюють макет функціонування ланок народного господарства.

СНС можна охарактеризувати як макростатистичну модель економіки і як механізм, що забезпечує єдність розробки прогнозів і планів і контролю за їхнім виконанням. За допомогою СНС органи керування і планування розробляють прогнози, проекти програм і планів, оцінюють результати впливу на економіку, контролюють виконання планів.

Як первинні елементи в системі національного бухгалтерського обліку виступають економічні операції й економічні агенти. Під економічною операцією розуміється процес, у якому одна зі сторін, що беруть участь, передає або продає, а інша одержує або купує матеріальні і фінансові цінності і послуги. Юридичні і фізичні особи, що здійснюють економічну операцію, являються економічними агентами.

Економічні операції фіксуються в рахунках, побудованих на принципі подвійного запису, відповідно до якого кожна операція фіксується двічі - у розділі «ресурсів» і в розділі «використання». По кожному рахунку виводиться балансуюча сальдо - різниця між ресурсами і їхнім використанням. При надлишку ресурсів сальдо записується в розділ «використання», при недоліку - у розділ «ресурсів».

Рахунки складаються як для економічних операцій, так і для економічних агентів. З метою використання даних для аналізу прогнозування рахунків поєднуються в групи по видах діяльності й інституціональних секторів народного господарства.

Центральне місце в системі показників СНС займає показник валового національного продукту, що являється вартісним еквівалентом ринкових вартостей усіх зроблених протягом року товарів - продуктів і послуг.

В основу макроекономічного прогнозування закладена модель кругових потоків або кругообігу ВНП. У своїй елементарній формі ця модель містить у собі тільки дві категорії економічних агентів - домашні господарства і фірми - і не припускає втручання держави в економіку, а також яких-небудь зв'язків із зовнішнім світом (мал. 2.1) .

 

Рис. 2.1 Модель кругових потоків у закритій економіці

Зі схеми, представленої на мал. 2.1, видно, що економіка являється замкнутою системою. Потоки «доходи - витрати» і «ресурси - продукція» здійснюються одночасно в протилежних напрямках і нескінченно повторюються. Основним висновком з моделі являється рівність загального обсягу виробництва в грошовому вираженні сумарній величині грошових доходів домашніх господарств.

В умовах реальної ринкової економіки з державним утручанням модель кругових потоків трохи ускладнюється. Коли в модель вводяться інші групи економічних агентів, - уряд і зовнішній світ, - зазначена рівність порушується, тому що з потоку «доходи - витрати» утвориться витік у виді заощаджень, податкових платежів і імпорту. Одночасно в цей потік уливаються додаткові засоби - інвестиції, державні податки й експорт.

Отже, реальний і грошовий потоки здійснюються за умови рівності сукупних доходів домашніх господарств, фірм, держави і зовнішнього світу сукупному обсягу виробництва.

Таким чином, модель доходів і витрат базується на основній макроекономічній тотожності.

Y=C+I+G+X, де Y – ВНП як доходи факторів виробництва;

C – приватні витрати користувачів;

I – валові інвестиції;

G – державні закупки товарів;

X – чистий експорт.

У зв'язку з цим в основу економічного прогнозування в розвинених країнах покладене формування попиту (особисте споживання, витрати держави, капіталовкладення й експорт), з одного боку, і пропозиція товарів і послуг, з іншого.

Отже, прогнозування економічних процесів здійснюється в межах трьох методів розрахунку ВНП: по кінцевому використанню, по утворенню доходу і за допомогою виробничого методу.

При розрахунку ВНП по витратах сумуються витрати всіх економічних агентів, що використовують ВНП. Сумарні витрати можна розкласти на кілька компонентів.

Особисті споживчі витрати домашніх господарств містять у собі витрати на товари тривалого користування і поточного споживання, а так само на послуги.

Валові інвестиції являють собою суму чистих інвестицій і амортизації і складаються з інвестицій в основні виробничі фонди, у будівництво і запаси.

Державні закупівлі товарів і послуг представляють частина державних витрат, що включаються в державний бюджет. У цю групу не входять трансферні платежі, тому що вони не зв'язані з рухом товарів і послуг.

Чистий експорт товарів і послуг за рубіж розраховується як різниця експорту й імпорту. Розходження між складовими ВНП базуються головним чином на розходженні між типами економічних агентів, що здійснюють витрати, а не на розходженнях у благах, що купуються, і послугах. Дані про структуру ВНП по видах витрат приведені на мал. 2.2.

 

Рис. 2.2 Структура ВНП.

При розрахунку ВНП по доходах сумуються усі види факторних доходів, а також амортизаційні відрахування і чисті непрямі податки на бізнес. У складі ВНП звичайно виділяють наступні види факторних доходів: компенсація за працю працівників по найманню, доходи власників, рентні доходи, прибуток корпорацій і чистий відсоток.

У теорії і практиці прогнозування економічного росту широко застосовується економіко-математичне моделювання. Найбільш розповсюджені моделі виробничої функції, засновані на теорії факторів виробництва. У цих моделях обсяг ВНП представлений як функція, що залежить від кількості застосовуваних факторів виробництва і граничної продуктивності кожного з них. Під граничною продуктивністю факторів розуміється розмір приросту обсягу виробництва, одержуваний з кожної одиниці приросту даного фактора виробництва. Гранична продуктивність обчислюється шляхом віднесення приросту випуску до приросту даного виробничого фактора.

Найбільш простою серед моделей виробничих функцій являється лінійна, у якій обсяг виробництва представлений у виді суми функцій являється лінійна, у якій обсяг виробництва представлений у виді суми добутків факторів виробництва на їхню граничну продуктивність. Щоб врахувати вплив науково-технічного прогресу, як додаткового джерела економічного росту, до цієї суми додається показник темпу НТП. Таким чином, проста похідна функція має вигляд:

У = Д1 * Е + Д2 * К + Д3 *Р + А

де Д1, Д2, Д3 - частки праці, капіталу і природних ресурсів у сукупному продукті;

Е,К, Р - темпи приросту витрат праці, капіталу і природних ресурсів;

А - темп науково-технічного прогресу;

У - темп приросту сукупного продукту.

У 1928 р. американським економістом П. Дугласом і математиком И. Коббом була запропонована виробнича функція статичної форми, у якій враховується вплив тільки двох факторів - витрат праці і капіталу і темпу науково-технічного прогресу. Ця модель має вигляд:

У = А * Те * К1-е

де е - статичний коефіцієнт, що залежить від граничної продуктивності фактора;

А - коефіцієнт пропорційності;

Т - витрати праці;

К - основні фонди у вартісному вираженні.

Спрощена виробнича функція Кобба - Дугласа не вимагала обліку витрат природних ресурсів, сполученого з істотними труднощами, що послужило широкому поширенню її в практиці прогнозування.

У 1990 р. був опублікований прогноз соціально-економічного розвитку США на 1992-1997 р., розроблений експертами ООН. У даному випадку для прогнозування основного макроекономічного показника - обсягу ВНП - застосовувалися виробнича функція Кобба-Дугласа.

Застосування виробничої функції до вихідних даних дозволило визначити величину ВНП на період 1992-1997 р. У 1997 р. фахівцями Мичиганского університету було проведене зіставлення результатів прогнозу ООН у даним щорічного прогнозу Мичиганского університету, а також з фактичними значеннями ВНП за досліджуваний період (рис.2.3.).

 

Рис. 2.3. Динаміка прогнозних і фактичних темпів приросту ВНП США в 1992-1997 рр.

Очевидно, що більш точним з'явився песимістичний варіант прогнозу Мичиганского університету, тому що відхилення прогнозних показників від фактичних даних не перевищувало 0,22%. Прогноз ВНП, розроблений ООН, носив більш оптимістичний характер, однак темпи економічного росту в США в 1992-1997 р. були менш значні, що обумовило збільшення відхилень прогнозних величин від фактичних - до 2,57%.

Необхідно відзначити, що незважаючи на відхилення прогнозних величин від фактичних, в обох прогнозах простежується тенденція до неухильного росту, що досягає максимального значення в 1994 р., з наступним зниженням темпів економічного росту (мал. 2.3).

Як свідчать дані, представлені на мал. 2.3, у період 1992-1997 р. продовжувався самий тривалий динамічний економічний розвиток. Темпи економічного росту підвищувалися до значення 3,5% у 1994 р.

У 1995 р. економічний підйом у США сповільнився, причому сповільнився, причому сильніше, ніж прогнозувалося в обох варіантах прогнозу (до2%), але в наступному році знову набрав темп. У цілому за 1996р. приріст ВНП США склав 2,7%, що перевищило прогнозні дані. У 1997р. фактичний приріст збільшився до 2,8%. Уповільнення темпів економічного підйому в США в 1995-1997 р. поєднувалося, насамперед, ослабленням внутрішнього споживчого попиту на товари тривалого користування, що призвело до скорочення інвестицій у товарно-матеріальні запаси. Зниження зовнішнього попиту в Західній Європі викликало падіння приросту експорту США майже в 4 рази.

Виходячи з прогнозних значень ВНП США на 1992-1997 р., отриманих у результаті прогнозних досліджень у Мичиганском університеті, і екстраполяційного моделювання структури ВНП по кінцевому використанню, здійснюється прогнозування номінальних розмірів компонентів ВНП.

Таким чином, досвід державного регулювання ринкової економіки свідчить про те, що воно повинно ґрунтуватися на системному науковому прогнозуванні, що дозволяє на базі отриманої інформації про минуле і сьогодення стані економіки припустити альтернативні шляхи її розвитку в майбутньому періоді. В основі прогнозування розвитку ринкової економіки лежить переважно кейнсіянская концепція , що передбачає вплив держави на макроекономічні показники. У зв'язку з цим економічне прогнозування в США, як і в інших розвинених країнах, побудовано на формуванні попиту (особисте споживання, державні витрати, капіталовкладення й експорт) і пропозиції (випуск товарів і послуг, а також будівництво), що відповідає макроекономічної моделі кругообігу ВНП.