Розділи

Тема 7. Особливі форми організації підприємництва

Тема 7.1. Кооперативи, малі та орендні підприємства

Питання теми

1. Особливості та види кооперативів.

2. Особливості, переваги та функції малого підприємництва.

3. Розвиток малого підприємництва в Україні та за кордоном.

4. Державна політика сприяння малому бізнесу в Україні.

5. Селянське (фермерське) господарство.

6. Особливості орендної форми господарювання.

1. Особливості та види кооперативів.

Кооператив – це добровільне об’єднання громадян для спільного ведення господарської або іншої діяльності, яке основане на особистій трудовій участі його членів в господарській діяльності. Кооператив – це таке товариство, діяльність якого спрямована в принципі не на отримання доходів, а на надання допомоги та підтримку членів кооперативу. Власність кооперативу складається з паїв його учасників.

Прибуток як правило розподіляється з урахуванням трудової участі членів в діяльності кооперативу. Частина доходу може розподілятись в залежності від паю. Діяльність кооперативу регулюється статутом.

Вищий орган – загальні збори, де кожний учасник має один голос. Виконавчий орган – правління. Якщо учасник виходить або виключається рішенням зборів з кооперативу, капітал кооперативу зменшується (пай не передається іншим особам). Відповідальність учасників обмежена вартістю майна кооперативу.

Кооператив може займатись виробництвом та збутом продукції, постачанням, закупівлею та споживанням товарів, або послуг, обслуговуванням його членів та інших осіб, будівництвом та експлуатацією житлових будинків.

Види кооперативів за сферами діяльності:

· виробничий (профіль – виробництво товарів);

· переробний (профіль – переробка сировини);

· збутовий (профіль – збут продукції, що виробляється партнерами, в основному оптова торгівля);

· торговельний (профіль – торгівля продукцією партнерів, в основному роздрібна торгівля);

· сервісний (профіль – надання різних послуг);

· будівельно-ремонтний (профіль – надання будівельних та ремонтних послуг);

· кооператив по виконанню робіт (видобування корисних копалин, рішення науково-технічних проблем тощо).

Таким чином, кооператив – це об’єднання споживачів, фермерів, дрібних виробників. Наприклад, кооперативне товариство оптової закупівлі; кооперативний банк; кооперативне страхове товариство; кооперативне будівельне товариство; кооперативний магазин; садівницький кооператив; житловий кооператив.

В ринковій економіці розвинутих країн кооперативи становлять відносно невелику частку і зосереджені у сільському господарстві, постачанні сільськогосподарських товарів та закупівлі сировини.

Великі національні та регіональні кооперативні союзи в Німеччині, Італії, Австрії, Норвегії, Швеції, Великобританії, Австралії, Канади здійснюють операції з імпорту та експорту на світовому ринку, таким чином усуваючи закордонних посередників.

За кордоном ще називають робітничими кооперативами підприємства, власниками яких є працівники ( так звані народні підприємства). Ріст таких кооперативів спостерігається в умовах спаду виробництва, коли підприємства передаються під контроль робітників.

В минулому на початку розвитку ринкових відносин в економіці України у межах кооперативного руху відбувався розвиток приватного (недержавного) сектора. Фактично тільки незначну частину цих підприємств можна віднести дійсно до кооперативів. У майбутньому очевидно розвиток кооперативів, а також створення народних підприємств у вітчизняній економіці відбуватиметься в невеликих межах, як за кордоном.

2. Особливості, переваги та функції малого підприємництва.

Світовий досвід і практики господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво.

Малі підприємства не є особливою організаційною формою господарювання і можуть бути будь-якої форми власності: державними, товариствами, акціонерним товариством, приватним або індивідуальним підприємством.

Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, показують його необхідність для:

· усунення диспропорцій на окремих товарних ринках;

· створення додаткових робочих місць;

· скорочення безробіття;

· активізації інноваційних процесів;

· розвитку конкуренції;

· формування нового соціального прошарку підприємців-власників;

· швидкого насичення ринку товарами та продуктами.

Мале підприємництво має економіко-виробничі та соціально-економічні переваги: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати та впроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектору економіки, здатність швидко пристосовуватись до змін попиту.

Крім того, мале підприємництво має і значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення. Малому підприємництву притаманні соціальні джерела активізації колективної праці, чого немає на великих фірмах. Властивий невеликим підприємствам дух ініціативи, схильності до ризику, підприємливості та динамізму виражається в особливих людських стосунках та специфічному соціально-психологічному кліматі. У невеликих трудових колективах, пов’язаних єдиним прагненням до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. На малих фірмах відносини у трудовому колективі характеризуються простотою, відсутністю відчуженості, що породжує особливу атмосферу сумісної праці, яка допомагає швидкому вирішенню трудових конфліктів між адміністрацією і робітниками.

Ринковий механізм господарювання забезпечує: свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб’єктів. Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб’єкта. Отже, мале підприємство виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Названі особливості малих підприємств визначають необхідність підтримки і розвитку малого підприємництва в Україні.

За критерій віднесення підприємства до малого за світовим досвідом може прийматись чисельність працюючих, обсяг продукції або вартість виробничих фондів. За оцінками експертів Світового банку, тільки у країнах, що розвиваються, існує близько 50 визначень малого підприємства. У різних країнах використовують різні класифікаційні ознаки (критерії) віднесення підприємства до розряду малих. Так, у Японії такими критеріями є розмір капіталу, чисельність працюючих та галузева належність. Згідно з чинним законодавством до малих та середніх відносять юридично самостійні підприємства, що мають до 300 робітників, у галузях промисловості, будівництва, транспорту, зв’язку, кредиту, комунального господарства; до 100 – в оптовій торгівлі; до 50 – у роздрібній торгівлі та сфері послуг. На практиці малі та середні підприємства поділяють на сім груп залежно від чисельності зайнятих: 1 – 4, 5 – 9, 10 – 29, 30 – 49, 50 – 99, 100 – 299, 300 – 499 робітників. У Великобританії у виробничій сфері фірма офіційно вважається малою, якщо в ній зайнято до 200 осіб. У більшості інших секторів економіки основним критерієм визначення малого підприємництва є показник річного обороту, який не повинен перевищувати 250 тис. фунтів стерлінгів. Кількість зайнятих і обсяг основного капіталу – такі критерії віднесення підприємства до розряду дрібних в Італії, в Індії - чисельність зайнятих і обсяг інвестицій, а в багатьох галузях – ще й рівень використання енергії.

В Україні згідно зі ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" малі підприємства кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників із градацією за сферами діяльності. Так, у промисловості та будівництві малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб, у науці та науковому обслуговуванні – до 100 осіб, у галузях невиробничої сфери – до 25 осіб, а в роздрібній торгівлі – до 15 осіб.

З 1 січня 1999 року введена спрощена система оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва. Вона запроваджується за бажанням для таких суб’єктів малого підприємництва:

- фізичних осіб, у трудових відносинах з якими перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки за рік не перевищує 500 тис. грн. Ставка єдиного податку встановлюється місцевими органами влади в залежності від виду діяльності – від 20 до 200 грн. на місяць (ставка збільшується на 50% на кожну особу);

- юридичних осіб, в яких чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки – 1 млн. грн. Суб’єкт підприємницької діяльності вибирає одну із наступних ставок єдиного податку: 6% від суми виручки у разі сплати ПДВ; 10% від суми виручки у разі включення ПДВ до складу єдиного податку.

Верховною Радою України 19 жовтня 2000 р. було ухвалено Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва". Відповідно до цього Закону суб’єктами малого підприємництва є:

· фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності (громадяни-підприємці);

· юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 тис. євро.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.

Значення і місце малого підприємництва в національній економіці найкраще виявляються в притаманних йому функціях.

По-перше, мале підприємництво формує конкурентне середовище. Мале підприємництво допомагає утвердженню конкурентних відносин, бо воно є антимонопольним за своєю природою, що виявляється в різноманітних аспектах його функціонування.

По-друге, мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміни кон’юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця його риса набула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково-технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури промислових товарів та послуг.

По-третє, величезним є внесок малого підприємництва в здійснення прориву з ряду важливих напрямків НТП, передусім у галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукомісткої продукції, малий бізнес, тим самим, виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм, що з’явилися наприкінці 80-х років у Великобританії, є найбільш технічно оснащеними. А у США на сектор малого бізнесу припадає близько 50% науково-технічних розробок.

По-четверте, мале підприємництво робить ваговий внесок у вирішення проблеми зайнятості. Ця функція виявляється у здатності малого підприємництва створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки. У розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50% всіх зайнятих та до 70-80% нових робочих місць. Якщо у період криз 70-80-х років у розвинутих країнах ішов процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберегли, а й навіть створювали нові.

По-п’яте, важлива функція малого підприємництва полягає в пом’якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме воно є фундаментальною основою формування середнього класу. Отже, воно виконує функцію послаблення притаманної ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ, що здійснюються на даному етапі. Без орієнтації та таку соціальну базу ринкового середовища, яким є середній клас, запроваджені реформи приречені на провал.

Таким чином, роль та функції малого підприємництва полягають не тільки в тому, що воно є одним із найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке спирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабільності суспільства, тобто воно відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту.

За умов дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб’єкти малого підприємництва не вимагають великих стартових інвестицій, мають швидке обертання ресурсів, спроможні за певної підтримки найбільш швидко й економічно доцільно вирішувати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

3. Розвиток малого підприємництва в Україні та за кордоном.

 

Мале підприємництво є невід’ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, а й навіть існувати. Великий капітал, безумовно, визначає рівень науково-технічного і виробничого потенціалу, але основою розвитку країн з ринковою системою господарювання є мале підприємництво як найбільш масова, динамічна та гнучка форма ділового життя. Саме в секторі малого підприємництва створюється і функціонує чимала маса національних ресурсів, яка є живильним середовищем для середнього та великого підприємництва.

В усіх країнах з розвинутою ринковою економікою цьому сектору належить значне місце. На малий бізнес припадає 90-95% усіх підприємств та 40-60% валового національного продукту. Малі підприємства забезпечують робочими місцями 50-70% працездатного населення. Саме основні малі підприємства створюють приріст робочих місць, у той час як великі підприємства скорочують чисельність персоналу, і тому грають велику соціальну роль.

Про значення малого підприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектору малого підприємництва у розвинутих країнах та підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожної країні (табл. 1). Показниками вагомої ролі малого підприємництва як інтегруючого структурного елемента системи сучасної ринкової економіки є передусім дані про його кількісні параметри.

Таблиця 1. Стан розвитку малого та середнього підприємництва (МСП).

 

Країна

Кількість

МСП,

тис.

Кількість МСП на 10000 осіб

населення

Зайнято в МСП,

млн.осіб.

Частка МСП у загальній кількості зайнятих, %

Частка МСП у ВВП,

%

Великобританія

2630,0

460

13,6

49,0

50-53

Німеччина

2290,0

370

18.5

46,0

50-54

Італія

3920,0

680

16,8

73,0

57-60

Франція

1980,0

350

15,2

54,0

50-62

США

19300,0

742

70,2

54,0

50-52

Японія

6450,0

496

39,5

78,0

52-55

Російська Федерація

836,2

57

8,1

9,6

10-11

Україна

233,6

48

1,8

12,1

7,3

 

Про місце і значення малого та середнього підприємництва свідчать показники його ролі в ринковій економіці, зокрема частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. Так. Частка МСП у загальній кількості зайнятих становить у США і Франції – 54%, в Італії – 73, в Японії – 78%. Більше половини ВВП у розвинутих країнах припадає на сектор малого та середнього підприємництва. Частка малих підприємств у валовому внутрішньому продукті Україні у 7 разів менша, ніж у розвинутих країнах і становить лише 7,3% (табл. 1).

Таблиця 2. Кількість малих підприємств (МП) та зайнятих на них в Україні у 1991-2001 рр.

 

Рік

Кількість малих підприємств

Середньорічна чисельність працюючих, тис. осіб

Чисельність працюючих у розрахунку на одне МП, осіб

Процентів до кількості найманих працівників підприємств та організацій

Частка продукції МП у загальних обсягах виробництва продукції (послуг)

Частка продукції МП у про-мисловому виробниц-тві

1991

47084

1192,4

25

4,9

-

-

1995

96019

1124,9

12

5,6

-

-

1996

96270

1178,1

12

6,2

-

-

1997

136238

1395,5

10

7,8

-

-

1998

173404

1559,9

9

9,0

11,3

4,5

1999

197127

1677,5

9

10,1

11,1

5,1

2000

217930

1709,8

8

10,8

6,9

3,3

2001

233607

1807,6

8

12,1

7,3

3,3

 

 

 

Кількість діючих малих підприємств в Україні за останні десять років збільшилась у 5 разів (з 47,1 тис. у 1991 р. до 233,6 тис. у 2001 р.). В Україні станом на 1 січня 2002 р. середньооблікова чисельність працівників, зайнятих на малих підприємствах, становила 1807,6 тис. чоловік, тобто 12,1 % зайнятого населення. На рис 1 наведена динаміка кількості малих підприємств на 10000 осіб населення. За розрахунками економістів на 10000 осіб населення повинно створюватись 100 малих підприємств (або один підприємець на 100 осіб.).

Рис 1 Динаміка кількості малих підприємств на 10000 осіб населення.

Сектор малого підприємництва в Україні становить поки що незначну частку в народному господарстві – 7,3% у загальних обсягах продукції (послуг) та 3,3% у промисловому виробництві, причому за період з 1998 року частка продукції малих підприємств зменшилася, що пов’язане із зменшенням середнього розміру підприємства (табл.2). Основні показники малих підприємств за формами власності у 2001 р. наведені в таблиці 3. На рис. 2 наведена структура обсягів виробленої продукції (робіт, послуг) малими підприємствами за формами власності у 2001 році

Таблиця 3. Основні показники малих підприємств за формами власності у 2001 році

 

Форми власності

Кількість підприємств

Обсяг виробленої продукції (робіт, послуг), млн.грн.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування

Державна

3084

603,8

-53,0

Комунальна

6882

794,8

-62,9

Приватна

75604

5109,2

333,2

Колективна

146891

16601,0

-265,3

Міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав

1146

195,5

-46,7

Всього

233607

23304,3

-94,7

 

 

 

 

Рис.2. Структура обсягів виробленої продукції (робіт, послуг) малими підприємствами за

формами власності у 2001 році.

Галузева структура малого підприємництва залишається однобічною. 35,4% малих підприємств працює у торгівлі, надає транспортні та ремонтні послуги; 14% - у промисловості; 7,4% - у будівництві;12,9% займається операціями з нерухомістю (рис.3). Виробничі галузі економіки ще залишаються малопривабливими для малого бізнесу.

Як свідчить світовий досвід, в машинобудуванні малі підприємства як правило є вузькоспеціалізованими і знаходяться у кооперативних зв’язках з великими підприємствами, тобто є постачальниками деталей та вузлів. Це вигідно обом сторонам, тому що дозволяє великим підприємствам звільнитись від виробництва мілкими партіями. Наприклад, компанія "Дженерал моторз" пов’язана з 45 тис. фірм субпідрядників, з яких 90% - це малі фірми.

 

 

Рис. 3. Питома вага малих підприємств за різними галузями економіки України в 2001 році.

Таким чином, з початку впровадження ринкових відносин спостерігається деяке зростання значення сфери малого підприємництва в економіці України. Але в порівнянні з ринково розвинутими країнами світу цей процес відбувається повільно і досягнутий рівень є недостатнім. Основними чинниками, що гальмують розвиток малого бізнесу в Україні є такі:

1. Нестабільність економіки.

2. Недосконалість законодавства.

3. Нестабільність податкової політики, важкий тягар оподаткування.

4. Складність отримання ліцензій та реєстрації (щорічно відомства видають до 1000 документів, що обмежують підприємницьку діяльність).

5. Складність одержання та високі процентні ставки кредиту.

6. Нерозвинутість інфраструктури (комунікаційної, інформаційного забезпечення, реклами, зв’язків з громадськістю).

7. Відсутність підтримки з боку держави.

8. Непопулярність підприємництва у деяких верств населення, пасивність населення.

4. Державна політика сприяння малому бізнесу в Україні.

В усіх країнах держава проводить політику сприяння малому бізнесу – це є умовою стабільності. Найбільш поширеними мірами сприяння малому бізнесу з боку держави є:

1. Пільгове кредитування та оподаткування.

2. Резервування за підприємцями держконтрактів.

3. Надання права використання приміщень і устаткування, що знаходяться в державній власності. В Україні формується державний фонд нежилих приміщень, які передаються у власність та оренду малим підприємствам.

4. Сприяння розвитку інституціональної бази (інфраструктури) підприємництва: банки, інвестиційні компанії, аудиторські, страхові, ріелторські фірми, біржі.

5. Створення бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів.

Поступово набуває розвитку практично така нова для України форма підтримки малого підприємництва, як бізнес-інкубатори. Головними завданнями цієї організації є надання суб’єктам малого підприємництва комплексних послуг: юридичної, консалтингової, інформаційної підтримки, підготовки кадрів для малих підприємств, пошук інвесторів, надання в оренду обладнаних оргтехнікою приміщень тощо.

Бізнес-інкубатор – це одна з потенційно найбільш дійових форм забезпечення прямого і непрямого економічного сприяння суб’єктам малого підприємства. Інкубатор – це спеціалізована організація (або підрозділ великої компанії), головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності малих ризикових фірм підприємницького середовища. Масштаби їх діяльності можуть бути різними: від невеликого інкубатора аж до формування своєрідних інкубаторських центрів розвитку малого підприємництва.

З метою сприяння розвитку та підтримки інкубаторів майже всі індустріально розвинуті країни розробляють спеціальні інкубаторські програми. Мета таких програм – підтримка малих фірм на початковій, найбільш непередбачуваній стадії становлення, розробки та впровадження інновацій. У межах цих програм малі фірми отримують доступ до оренди на пільгових умовах виробничих приміщень, обладнання, до системи підвищення кваліфікації, енерго- та водопостачання. Підтримка на початкових стадіях діяльності суб’єктів малого підприємництва в середньому удвічі збільшує термін діяльності малих фірм, як правило інноваційних, після їх виходу з інкубатора порівняно з "позаінкубаторськими" фірмами, що свідчить про дієвість механізмів підтримки малого підприємництва, які використовуються на ранніх, найбільш вразливих стадіях його діяльності.

Функції інкубаторів постійно розширюються, але необхідно виділити з них три основні. Перша важлива функція – здійснення ділової експертизи для створення фірм. Як правило, такі послуги у 92% випадків гарантують підприємцям-початківцям захист від помилок, зумовлених відсутністю певного досвіду у сфері менеджменту, маркетингу тощо. Консультаційна діяльність поєднується з навчанням (підготовкою або перепідготовкою) персоналу фірми.

Друга функція інкубаторів – фінансування клієнтів. Чим більше коло потенційних джерел фінансування, тим більше значення має обгрунтованість вибору, а отже, якість і повнота консультаційних послуг, які його визначають. Рекомендації спеціалістів інкубаторів сприяють отриманню кредитів або фінансуванню на ранніх стадіях створення фірми.

Третя функція інкубаторів – сприяння економічному розвитку регіонів шляхом підвищення зайнятості їх населення, активізації підприємницької діяльності, формування мережі підприємств інфраструктури. Саме ці обставини зумовлюють зацікавленість регіональної (місцевої) адміністрації в розвитку інкубаторів.

Інвестори від вкладення коштів у становлення малого підприємництва в перші 5-7 років практично не мають прибутку. Більше того, вони наперед погоджуються на можливі втрати в обмін на значні ставки ймовірного прибутку від випуску конкурентоспроможної продукції. У цьому відношенні інкубатор має переваги перед іншими організаційними формами створення й реалізації нової продукції, оскільки він забезпечує малим фірмам більшу стійкість, а це, у свою чергу, служить основою для того, щоб кошти вкладені інвесторами в таке підприємство, з більшою вірогідністю повернулися до них з відповідним прибутком.

Робота в інкубаторі дає змогу малим фірмам знаходити горизонтальні зв’язки, об’єднуватися, що важливо для витримування конкуренції на ринку. Аналіз показує, що фірми з кількістю працівників до 20 чол. є малостійкими, і тому вже за перші 5 років свого існування 30-70% їх банкрутують. Саме інкубатори допомагають налагодженню горизонтальних зв’язків, що у свою чергу значно сприяє підвищенню життєздатності малих підприємств. В Україні вже діють більш 30 бізнес-інкубаторів та більш 60 бізнес – центрів в 15 областях. Всі вони були створені за підтримкою різних міжнародних структур. Найближчим часом передбачається створити їх в інших областях, щонайменше – забезпечити відповідні умови для створення.

Бізнес-центр - це, як правило, недержавна підприємницька структура, створена на суспільній основі при сприянні місцевої влади й іноземних організацій із метою підтримки розвитку малого підприємництва в регіоні.

В Україні за підтримкою Міжнародної Фінансової Корпорації (IFC) були створені бізнеси-центри в Хмельницьким, Черкас, Луганську, Маріуполі, Дніпропетровську, Сумах, Вінниці, Житомирі. Чернівці. Чернігові і Сімферополі, за підтримкою NeuBiznet бізнес-центри почали діяти в Одесі, Львові, Донецьку, Запоріжжя, Херсоні, Миколаєві і Рівне. За допомогою Програми розвитку бізнесів-інкубаторів в Україні (BID) Американського агентства по міжнародному розвитку (UISAD) були створені бізнеси-інкубатори в Києві і Харкові, за підтримкою урядів Німеччини - у Черкас. Канади - в Івано-Франківську. При сприянні Європейської Спілки (програма TACIS) були створені регіональні центри підтримки розвитку малого бізнесу серед колишніх військових у містах Вінниці, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжя, Львові, Києві, Євпаторії, Миколаєві, Одесі, Сімферополі, Харкові, Хмельницькому (зокрема в Технологічному університеті Поділля), а при сприянні Фонду "Відродження" були створені бізнеси-інкубатори в Донецьку, Дніпропетровську, Львові, Києві. Одесі, Сімферополі. Харкові.

З метою створення позитивного іміджу підприємництва в суспільстві Указом президента перша неділя вересня відзначається як День підприємця, укладена "Золота книга підприємців України", підписана Хартія підприємництва, проводиться конкурс «Золота фортуна» на кращий товарний знак, результати якого публікуються в засобах масової інформації.

Створений та функціонує Державний Комітет України з питань розвитку підприємництва, які розробляє Державні програми з підтримки підприємництва в Україні комплексні програми розвитку малого підприємництва в регіонах.

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору економіки. Зокрема, йдеться про створення відповідної правової бази розвитку малого підприємництва, фінансово-кредитну та матеріально-технічну підтримку, науково-методичне, інформаційно-консультативне та кадрове забезпечення малого підприємництва.

5. Селянське (фермерське) господарство.

У грудні 1991 р. Верховною Радою України було ухвалено Закон України "Про селянське (фермерське) господарство", який у червні 1993 р. викладено в новій редакції. Цей Закон визначає економічні, соціальні й правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні. Закон гарантує право громадян України на добровільне створення цих господарств, самостійність їх господарювання, рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому комплексі, а працюючих у селянських (фермерських) господарствах – із зайнятими в інших сферах народного господарства.

Закон спрямований на створення умов для розвитку селянських (фермерських) господарств, виробництва в них товарної сільськогосподарської продукції, забезпечення раціонального використання і збереження переданих і наданих їм земель, соціального та правового захисту цих господарств.

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об’єдналися для роботи в цьому господарстві.

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досягнув 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір.

Головою селянського (фермерського) господарства є засновник або особа, яка є його правонаступником. Голова селянського (фермерського) господарства може доручати виконувати свої обов’язки і використовувати права голови одному з членів господарства. Голова і члени селянського (фермерського) господарства не можуть постійно працювати в інших підприємствах, установах та організаціях.

Селянське (фермерське) господарство має найменування, печатку і штамп.

Фермерське господарство в системі ринкової економіки народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд із державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами. Виробничо-економічні відносини селянського (фермерського) господарства з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на основі договорів. Розрахункові операції провадяться як на безготівковій основі, так і готівкою.

Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного постачання на період трирічного становлення селянського (фермерського) господарства. Втручання в господарську або іншу діяльність селянського (фермерського) господарства державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні селянському (фермерському) господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом, арбітражним судом або третейським судом.

Селянське (фермерське) господарство має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об’єднань, кооперативів, спільних підприємств з виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств і організацій, у тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні або бути членом комерційних банків.

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досягнув 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають у сільській місцевості й мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Конкурсний відбір бажаючих створити фермерське господарство проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район.

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, у тому числі на умовах оренди.

Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх у користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку. Безоплатно земельні ділянки передаються у приватну власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Селянське (фермерське) господарство зобов’язане:

1) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та відповідно до умов її надання;

2) ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території внаслідок своєї господарської діяльності;

3) здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, передбачених ст. 84 Земельного кодексу України;

4) своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю;

5) не порушувати права власників інших земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі орендарів;

6) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем;

7) дотримуватися режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються;

8) дотримуватися правил добросусідства;

9) дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід (проїзд) до доріг загального користування, а також для спорудження або ремонту межових знаків і споруд;

10) не чинити перешкод у проведенні робіт для державних потреб, а також для спорудження необхідних комунікацій до суміжних земельних ділянок;

11) вживати заходів щодо недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів і мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку.

У власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім’ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами.

Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними; майно перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Селянське (фермерське) господарство діє в умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів. Фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку у встановленому порядку та реалізацію, за власним розсудом підбирає партнерів з економічних зв’язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних. Воно може разом із сільськогосподарським виробництвом займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодавством України.

Фермерське господарство має право вступати у договірні відносини з будь-якими підприємствами, установами, організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, у тому числі іноземних, для укладання договорів.

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі:

1) рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності;

2) припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених ст. 27 і 28 Земельного кодексу України;

3) визначення селянського (фермерського) господарства неплатоспроможним (банкрутом);

4) якщо не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Таблиця 4. Селянські (фермерські) господарства України

 

Рік

Кількість селянських господарств

Площа наданих сільському господарству угідь, га

У т.ч. ріллі,

га

1991

2098

39737

30712

1992

14681

292252

259807

1993

27739

558175

504645

1994

31983

699694

63851

1995

34778

788521

7182888

1996

35353

835039

764960

1997

35927

932221

85737

1998

35485

1029200

954950

1999

35884

1162300

1084180

2000

38428

2157600

1994000

2001

41599

2585800

2410900

 

В Україні перші селянські (фермерські) господарства з’явилися у 1991 р., і вже у 1992 р. їх кількість збільшилась у 7 разів. Сьогодні в Україні кількість селянських (фермерських) господарств становить в 2001 році понад 41 тис. (рис. 4), на одне фермерське господарство припадає в середньому по Україні 62,2 га сільськогосподарських угідь (рис. 5). Однак розвиток цієї важливої форми підприємницької діяльності не в усіх регіонах проходить однаково. Це пояснюється, з одного боку, особливостями введення сільського господарства в різних економічних районах, а з іншого – різним ставленням до розвитку фермерства органів місцевого самоврядування.

 

 

 

 

 

6. Особливості орендної форми господарювання.

Оренда – це тимчасове платне користування майном на основі договору між орендарем та орендодавцем. Згідно із Положенням (стандартом) 14, оренда – угода, за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку.

Орендодавець передає своє майно та інші права власності на визначений договором строк і за плату у володіння, розпорядження та користування орендарю (трудовому колективу або окремим особам). Оренда не змінює власника та означає розподіл функцій власника та господарюючого володаря (користувача). Орендар при цьому є власником виробленої продукції та послуг, доходів від їх реалізації, а також придбаного за їх рахунок майна. Орендар несе відповідальність за використання орендованої власності.

При проведенні орендарем за рахунок власних коштів та за згодою орендодавця реконструкції майна або будівництва нових будівель та споруд можливо:

1) відшкодування орендарю витрат після закінчення договору оренди;

2) перехід наново створеного майна у власність орендаря;

3) перетворення новоствореного майна в акціонерну (пайову) власність.

Оренда може застосовуватись до будь-якої форми власності: державної, колективної, приватної, тобто орендодавцями можуть бути державні органи, громадяни, товариства.

За формою оренда може бути фінансова або операційна.

Фінансова оренда передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигод, пов’язаних з правом користування та володіння активом. Оренда вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з наведених ознак:

1) орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення строку оренди;

2) строк оренди становить більшу частину строку корисного використання об’єкта оренди;

3) вартість орендних платежів дорівнює або перевищує вартість об’єкта оренди.

Операційна - оренда інша, ніж фінансова ( коли не має місця жодна з наведених ознак).

Суборенда – передача орендарем орендованого ним об’єкта в оренду третій особі. Орендар стає орендодавцем.

Основним документом, що регулює відносини між орендарем та орендодавцем, є договір оренди. Зміст договору оренди :

- мета оренди;

- суб’єкти оренди;

- об’єкт оренди (склад та вартість майна за залишковою відновною вартістю). Проводиться оцінка майна і до договору додається баланс;

- термін дії договору;

- розмір орендної плати і строки її внесення;

- порядок використання амортизаційних відрахувань для відновлення орендованого майна (орендарем або передаються орендодавцю).

- права та обов’язки сторін. Обов’язками орендодавця можуть бути: матеріально-технічне забезпечення, обслуговування устаткування, консультаційна допомога; обов’язок орендаря - підтримувати робочий стан об’єкта;

- умови зміни та розірвання договору. Наприклад, орендодавець може розірвати договір, якщо орендар використовує майно не за призначенням, погіршує стан майна (родючість землі), не виконує капітальний ремонт устаткування, не вносить в строк орендну плату. Орендар може розірвати договір, якщо майно за обставин, за які орендар відповідає, опиниться у непридатному для використання стані (наприклад, внаслідок стихійного лиха).

Строк оренди залежить від об’єкта оренди. На практиці, для будівель, споруд, землі – строк оренди становить 20-50 років і навіть до 99 років; для устаткування – до 5 років (строк морального старіння техніки). Тривалий строк оренди зацікавлює орендаря у технічному оновленні, підтриманні у робочому стані техніки, збереженні родючості землі. Менший строк оренди невигідний для орендодавця, тому що важко буде знайти наступного користувача майже повністю застарілої техніки.

В 2001 році у порівнянні з попереднім роком частка обсягу продукції, що вироблена орендними підприємствами, в загальному обсязі виробництва продукції підприємствами всіх форм власності в Україні зменшилася з 1,1% до 0,6%.

Орендна плата – це частина доходу орендаря, що сплачується орендодавцю відповідно до умов договору.

Як правило, орендна плата – це фіксований платіж у грошовій або натуральній формі, який вноситься орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності.

Розмір орендної плати визначається в кожному конкретному випадку при укладанні договору про оренду шляхом узгодження інтересів сторін. Інтереси сторін протилежні – орендар намагається знизити орендну плату, орендодавець – підвищити. Існує мінімально та максимально допустима величина орендної плати.

Мінімальний рівень орендної плати – це такий, починаючи з якого орендодавець вже зацікавлений у передачі власного майна в оренду. Цей рівень повинен бути не менший за банківський процент на залишкову відновну вартість майна в поточних цінах. Величина ставки банківського проценту дорівнює процентній ставці по довгострокових кредитах банків з урахуванням ризику підприємницької діяльності (тому що здача майна в оренду пов’язана з більшим ризиком ніж звичайне кредитування). При орендній платі, менший за мінімальний рівень, орендодавцю буде вигідніше продати майно (або віддати в заставу) та положити гроші у банк і отримувати дохід у вигляді банківського процента.

Максимально можливий рівень орендної плати – це такий, при якому орендарю ще є сенс орендувати майно. Він дорівнює величині чистого прибутку, отриманого від використання орендованого майна. Відповідна частка загального чистого прибутку підприємства може бути визначена пропорційно до частки орендованого майна у загальній вартості майна підприємства. Якщо орендна плата перевищує максимальний рівень, то не має сенсу брати майно в оренду.

Конкретна величина орендної плати знаходиться в діапазоні між мінімально та максимально можливим значенням і залежить від попиту та пропозиції на об’єкт оренди, дефіцитності продукції, що випускається, перспективи підвищення прибутковості діяльності орендаря, ступеня наполегливості тієї чи іншої сторін та виду оренди.

Для фінансової оренди загальна сума орендних платежів дорівнює вартості об’єкта оренди на початок строку оренди плюс фінансові витрати (плата за використання об’єкта) за період оренди. Плата за використання об’єкта оренди визначається за орендною ставкою процента. Загальна сума орендних платежів розподіляється по періодам виплати.

В Україні Кабінетом Міністрів визначена методика розрахунку плати за оренду державного майна. Розмір річної орендної плати за використання цілісних майнових комплексів(підприємства або його структурних підрозділів) або нерухомого майна державних підприємств визначається за формулою:

 

де Опл – розмір річної орендної плати, грн.;

 Вз – залишкова (за балансом, форма № 1) вартість орендованих цілісних майнових комплексів на час оцінки об’єкта оренди або вартість нерухомого майна, визначена експертним шляхом, грн.;

Сор.ц – орендна ставка за використання цілісних майнових комплексів (нерухомого майна) державних підприємств, визначена згідно з додатком 1.

У разі визначення орендаря на конкурсних засадах умовами конкурсу може бути передбачено більший розмір орендної плати.

У разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата спрямовується:

· за цілісні майнові комплекси державних підприємств – до державного бюджету;

· за нерухоме майно державних підприємств, організацій – 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків - державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно;

· за майно, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації), - до державного бюджету. Якщо господарське товариство, створене у процесі приватизації (корпоратизації), утримує об’єкти житлового фонду, що не ввійшли до його статутного фонду, - 70% орендної плати до державного бюджету, 30% - господарському товариству.

У разі коли орендодавцем майна є державне підприємство, організація, орендна плата спрямовується:

· за окреме індивідуально визначене майно підприємства, організації (крім нерухомого) – підприємству, організації;

· за цілісний майновий комплекс структурного підрозділу підприємства, організації, нерухоме майно – 70 відсотків орендної плати підприємству, організації, 30 відсотків - до державного бюджету.

Підсумки теми

Кооператив – це добровільне об’єднання громадян для спільного ведення господарської або іншої діяльності, яке основане на особистій трудовій участі його членів у діяльності. Кооператив може займатись виробництвом та збутом продукції, постачанням, закупівлею та споживанням товарів, або послуг, обслуговуванням його членів та інших осіб, будівництвом та експлуатацією житлових будинків.

 Малі підприємства – це організаційно-економічний вид підприємств, які кваліфікуються за показником чисельності працівників та обсягом господарського обороту.

Мале підприємництво виконує притаманні йому функції: формує конкурентне середовище; надає ринковій економіці необхідної гнучкості; сприяє зайнятості; сприяє формуванню середнього класу.

Мале підприємство має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а й значні соціально-психологічні. Розв’язання існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної переорієнтації державної політики щодо сприяння цьому сектору економіки.

Бізнес-інкубатор – це спеціалізована організація (або підрозділ великої компанії), головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності малих ризикових фірм підприємницького середовища.

Бізнес-центр - це, як правило, недержавна підприємницька структура, створена на суспільній основі при сприянні місцевої влади й іноземних організацій із метою підтримки розвитку малого підприємництва в регіоні. В Україні вже діють більш 30 бізнес-інкубаторів та більш 60 бізнес – центрів.

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Фермерське господарство в системі ринкової економіки народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд із державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами. Селянське господарство діє в умовах самоокупності.

Оренда – це тимчасове платне користування майном, що засновано на основі договору між орендарем та орендодавцем. Орендна плата – це частина доходу орендаря, що сплачується орендодавцю відповідно до умов договору.

Оренда може застосовуватися до будь-якої форми власності: державної, колективної, приватної. Оренда може бути фінансова й операційна.

Література для самостійного поглибленого вивчення теми: 1,2,3,4,5,6,7,8,9,20.

Додаток

Таблиця 1. Орендні ставки за використання цілісних майнових комплексів

державних підприємств

 

Цілісні майнові комплекси державних підприємств

Орендна ставка, відсоток до залишкової вартості основних засобів

торгівлі, з організації концертно-видовищної діяльності; випуску та проведення лотерей

10

харчової промисловості, ресторанів, з організації виставкової діяльності, електроенергетики, газової, хімічної і нафтохімічної промисловості, чорної металургії, зв’язку, швейної промисловості, громадського харчування (крім ресторанів)

8

нафтодобувної промисловості, лісового господарства, кольорової металургії

5

морського і автомобільного транспорту, будівельних матеріалів, побутового обслуговування, машинобудування та металообробки, освіти, науки та охорони здоров’я, легкої (крім швейної), паливної промисловості

4

інші об’єкти

3

 

Таблиця 2. Орендні ставки за використання нерухомого майна

 

Використання орендарем нерухомого майна за цільовим призначенням:

Орендна ставка, % до вартості нерухомого майна, визначеної експертним шляхом

розміщення нічних клубів, казино, інших закладів грального та шоу-бізнесу

20

провадження концертної діяльності, розміщення туристичних агентств, пунктів обміну валюти, бірж, брокерських, маклерських і рекламних контор, провадження концертної діяльності, розміщення туристичних агентств, пунктів обміну валюти, бірж, брокерських, маклерських і рекламних контор, комерційних банків, офісів брокерів, дилерів, авторемонтних майстерень, автозаправних станцій,

ресторанів

15

здійснення торгівлі непродовольчими товарами, крім товарів дитячого асортименту розміщення офісів нерезидентів України, надання юридичних консультацій, консалтингових та нотаріальних послуг

13

надання стоматологічних послуг

здійснення торгівлі продовольчими товарами підакцизної групи

12

 

Продовження табл. 2.

 

розміщення офісів резидентів України

10

здійснення торгівлі продовольчими товарами (крім товарів підакцизної групи)

провадження підприємницької діяльності в галузі охорони здоров’я

8

розміщення виставок (крім книжкових та образотворчих)

7

розміщення підприємств громадського харчування (крім ресторанів, кафе і барів)

виконання ремонтно-будівельних робіт, розміщення закладів культури, кінотеатрів

5

видання газет, розміщення теле- та радіокомпаній, інформаційних агентств

4,5

здійснення торгівлі непродовольчими товарами дитячого асортименту

здійснення книжкової торгівлі і торгівлі шкільним приладдям (в частині площ, які використовуються з цією метою)

4

розміщення громадських організацій, які не займаються комерційною діяльністю

розміщення відділень Ощадбанку, що приймають платежі від населення, відділень поштового зв’язку

розміщення закладів науки (крім бюджетних), майстерень художників, скульпторів, народних майстрів, членів інших творчих спілок

3

провадження підприємницької діяльності у сфері надання комунальних, побутових послуг (крім послуг автосервісу)

2

видання літературно-художніх, науково-технічних, дитячих газет і журналів (крім тих, для видання яких встановлено орендну ставку у розмірі 1 відсотка)

розміщення аптек, які самостійно виготовляють ліки (реалізують готові ліки)

здійснення торгівлі продовольчими товарами для пільгових категорій громадян

(учасників Великої Вітчизняної війни, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, хворих на цукровий діабет, багатодітних сімей тощо)

розміщення бібліотек, архівів

2

здійснення торгівлі товарами дитячого харчування, розміщення молочних кухонь

розміщення дитячих дошкільних виховних закладів, закладів освіти, спортивних закладів (для школярів і студентів)

видання дитячих газет і журналів, співзасновником яких є органи державної влади

видання літературно-художніх, науково-технічних журналів, що виходять українською мовою), співзасновниками яких є органи державної влади

розміщення фірмових магазинів вітчизняних промислових підприємств, крім тих, що виробляють товари підакцизної групи

організація дозвілля дітей та юнацтва у позаурочний час

розміщення благодійних організацій, фондів, громадських організацій інвалідів, ветеранів війни, праці, які не займаються комерційною діяльністю (в частині площ, які використовуються з цією метою)

1

 

Продовження табл. 2.

 

 розміщення закладів охорони здоров’я та соціальної допомоги (з частковим самофінансуванням)

1

інше використання нерухомого майна

10

 

Примітка. Орендні ставки для вітчизняних юридичних і фізичних осіб – суб’єктів малого підприємництва, які провадять виробничу діяльність, застосовуються з коефіцієнтом 0,8.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28  Наверх ↑

Кращі книги