Розділи

Тема 4. Мовленнєва діяльність.

- Тема та її види.

- Авторська позиція.

- Поняття ситуації.

- Композиція. Поняття тексту. План та його види.

- Мовленнєвий матеріал та мовленнєва діяльність.

- Лінгвістичний аналіз тексту.

- Вираз думки в тексті, культура мови.

Основні поняття теми: Інвенція, Елокуція, Диспозиція, Розповідь, Опис, Міркування.

Класична риторика, як відомо, розпочинається з вивчення дій автора (див. Інвенція), до яких належать: вибір теми, авторської позиція та завдання промови.

Тему промови обирає сам автор (промовець), і її підказує саме життя. Переплетення життєво-важливих подій, що визначають тему, ще називають ситуацією. Ситуацію розрізняють природну та штучну. Для риторики професійний інтерес викликає штучна ситуація. Вона, по суті, є спеціально підготовленою і має відповідне призначення (дидактичне, політичне, ідеологічне тощо). Власне задум автора і виражатиме позицію автора (моральність, професійність, відповідальність тощо). Щодо теми, то вона повинна мати чіткі межі, визначені засади її формування, наявність достатніх матеріалів тощо. Автор, визначаючи основну думку (ідею), будує промову у повному її обсязі. Тема повинна бути важливою і цікавою для слухачів, виражати їх настрої, що і забезпечуватиме контакт з аудиторією, успіх. Водночас, промовець сам повинен володіти темою ясно і чітко, підпорядкувавши свою мету змісту промови. Проблемне питання промови буде мати краще вирішення, якщо припустиме протистояння позицій (дискусія, полеміка тощо). Тема, як головна ідея, повинна виражатись стило, виразно, тобто однією фразою.

Тема може містити підтеми (мікротеми), які на слух чи візуально можуть сприйматися як абзаци чи навіть окремі речення. Якщо тема ділиться на підтеми, то визнається широкою темою. Вузька ж тема, як абзац, речення, визначає межі поділу теми. Саме за мікротемами вивіряють смислові зв’язки у готовому тексті. Таким чином, тема може бути розкрита чи не розкрита. Розкрити тему – значить підібрати важливий матеріал, дати відповіді на основні питання, підібравши необхідні факти, аргументи як докази. Істинність та відповідність аргументів, доказів тощо свідчать про обізнаність автора. Таким чином, якість промови стає рівнем розвитку особистості промовця.

Джерела матеріалу автор відшуковує скрізь. Він повинен бути учасником, свідком подій, які висвітлює, тоді він переконливий, а його живий досвід набирає документованої ваги. Успіх промовця повинен бути за планованим, тобто робити записи, планувати спостереження, проводити дослідження тощо. Матеріал повинен бути авторитетним: посилання на джерела, абстрагування від буденного. Пам’ятати, що матеріал може бути як “емоційний”, так і “формально-логічний”. Отже, слухачі, в основному, задають тему, тоді як промовець задає засоби мовленнєвої виразності, зміст, його зв’язок тощо.

Промовець повинен володіти нормами літературної мови, вимови, до того ж , такі критерії мають юридичну силу. Ясність мовлення залежить від точності вибору мовленнєвих засобів, передачі задуму, тобто ми отримуємо так звану комунікативну доцільність. Виразність промови залежить від інтонації, тембру голосу, темпу. Шкалу виразності задають також чіткість, правильність, зрозумілість, артистизм, глибинні почуття та смисли, жести, міміка тощо. Все це в сукупності і визначає те, що називають професійністю.

Для риторики важливо як формується та підбирається слово, лексика, пам’ять, звуки, тембр тощо. Лінгвістика, включаючи психолінгвістику, формує цілі риторики, задаючи алгоритми спілкування, мовну поведінку як в побуті, сім’ї, так і на рівні громадянського політичного життя.

Термін мова вживається в декількох значеннях: 1) як перетворення думки в слово (процес мовлення, мовленнєва діяльність). Бо думку можна виразити і малюнком, формулою, жестом, тобто різні знакові системи розширюють можливості спілкування; 2) продукт мовленнєвої діяльності, тобто текст: писемний, усний, подумки.

Найчастіше ми маємо справу з фіксованим текстом: книга, газета, аудіо запис тощо, які складають так звану тканину мовного твору: оповідання, діловий документ, лист, щоденник, репортаж тощо. Мовна тканина і називатиметься текстом. Текст підпорядковується вимогам жанру, як стилістичної єдності, що і задається комунікативною метою. Текст за змістом має такі компоненти: розділи, підтеми, мікротеми, абзаци, речення. Текст можна аналізувати не тільки за містом, але і за логічною, мовною, стилістичною та риторичною формами.

Розділ риторики, що вивчає вираз думки в тексті, називають теорією словесності (стилістика, культура мови, елокуція). Іншими словами, цей розділ риторики вивчає словесний вираз змісту промови та її “прикраси”. Робота на цьому етапі найскладніша, оскільки розпочинається вибором теми (вибір слів, їх структур, фрагментів тексту, стилю, стилістичного ключа) і закінчується виступом. Лектор несе відповідальність не за мову, а, в основному, - за мовлення. Мова і мовлення, як дві складові, і визначають професійну культуру промовця. Все це і задає основні критерії риторики: змістовність промови, правдивість (істинність, благородство, логічність), мовленнєву активність (механізми мови: структурування, активність, швидкість реакції, артикуляція, темп тощо). З другого боку, перераховані якості і задають так званий досвід оратора.

Розділ риторики, що вивчає принципи побудови промови, латиною називають диспозиція. Промову, виступ визначають як текст: розповідний, описовий, міркування, змішаний.

Розповідь – такий текст, який описує дійсні події, має сюжет, дійових осіб. Окрім цього, автор та дійові особи мають власні позиції.

Опис – авторський текст. У якому автор передає власне бачення, спостереження. Сюжет в описі та дійові особи відсутні. За змістом опис може бути художнім, науковим, детальним, порівнювальним тощо.

Міркування – текст, у якому наявний ланцюжок суджень (висловлювань), де на підставі одних тверджень доводять нове твердження (теза, положення тощо). Види міркування: наукова промова, політична чи дипломатична промова, стаття, лекція, дискусія, доведення теореми тощо. У процесі міркування (спростування, доведення, аргументації) перевіряється істинність тези (гіпотези, припущень), причинно-наслідкових зв’язків тощо.

Змішані тексти – ті тексти, що містять поєднання декількох різновидів тексту.

Тексти за активністю спілкування поділяють на монологи, діалоги, полілоги. За сферою використання виділяють такі жанри: соціально-політичний, діловий, військовий, судовий, церковний; за метою – розважальний, пізнавальний, спонукальний, переконуючий тощо. До літературних жанрів відносять: епос (роман, повість, оповідання, нарис, поема тощо), лірика (ода, гімн, пісня, пейзажний нарис, епіграма тощо), драма (трагедія, комедія, драма, водевіль, діалог, сценарій тощо).

План промови – це модель, прообраз майбутнього твору, складові частини якого формуються згідно задуму, досвіду автора та правил риторики. Основні шкали плану: від загального до окремого та від абстрактного до конкретного. План, в цілому, є осмисленням наміру, мети, основної ідеї та складових частин промови. Він може бути як простим, так складним. Мікротемний план передбачає деталізацію окремих питань.

План не є обов’язковим, але його наявність дає можливість шліфувати текст. Імпровізація теж можлива, але вона викликається зміною ситуації (залу, аудиторії тощо). План, до того ж, є необхідним інструментом на підготовчому етапі тексту, виступу, промови.

Під композицією розуміють мотивоване розміщення частин (матеріалу) тексту.

До основних компонентів розповіді належать:

- експозиція – опис місця, часу подій, перше знайомство з дійовими особами;

- зав’язка – початковий момент фабули, закладається конфлікт;

- кульмінація – найнапруженіший момент, гострота конфлікту, який досягає верхньої межі;

- розв’язка – вирішення конфлікту.

Виділяють композиційні прийоми: пролог, вступ, знайомство, епілог, паралельні сюжетні лінії, часові переноси, листування від “Я”, документовані тексти тощо.

Описи, за композицією, поділяють на прості (спостереження, тобто опис того, що бачиться), складні (опис в описі, опис за описом), наукові (детальний опис функції, призначення тощо).

Міркування, за структурою, - це логічна операція, тому риторичні вимоги до міркування найвищі. За жанром міркування може бути: науковим виступом, дискусійною промовою, діловою бесідою, дидактичним процесом тощо.

Окрім цього, текст (промова, виступ) може бути усним, газетним, журнальним; відгуком, згодою/незгодою, переконуванням, звітом, доповіддю, лекцією тощо.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15  Наверх ↑

Кращі книги