Розділи

3. Педагогічні ідеї в творчості українських просвітителів кінця ХІХ – на початку ХХ ст. (І.Франко, П.Грабовський, М.Коцюбинський, Л.Українка, Х.Алчевська, В.Грінченко, С.Васильченко, Г.Лубенець).

Провідною ідеєю просвітньої діяльності українських просвітителів стала боротьба за українську школу, відстоювання права українців навчати своїх дітей рідною мовою на засадах багатовікової національної культури.

Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913) – український письменник і педагог. Протягом 11 років працював учителем на Вінничині. Його творчість має велике освітнє і виховне значення.

Він вів систематичні спостереження за учнями, враховував у роботі їх індивідуальні особливості, не допускав механічного заучування навчального матеріалу. На заняттях використовував наочні посібники, проводив екскурсії до лісу, ріки. Великого значення надавав трудовому вихованню дітей.

Значну увагу М.Коцюбинський приділяв народним учителям. У статті “Шкільна справа” виступав за поліпшення складу учителів, за створення належних умов для їх праці, за розширення загальноосвітньої і спеціальної педагогічної підготовки майбутніх учителів, за створення умов для самоосвіти, за створення бібліотек. У статті він показував масову неграмотність населення, безправ’я народних учителів, принизливе ставлення окремих вчителів до учнів.

Твори Коцюбинського для дітей мають велике виховне значення. Тематика їх різноманітна: невтішні наслідки неправильного сімейного виховання (“Подарунок на іменини”), сила і значення розумної поведінки людей (“Дві кізочки”, “Івасик і Тарасик”), любов дітей до праці (“Десять робітників”), негативний вплив на дітей поганого оточення (“Маленький грішник”) та ін.

Виступав за вивчення дитячої психології, а діти повинні навчатися рідною мовою на кращих художніх творах укр. класики і дитячого фольклору.

Іван Якович Франко (1856-1916) – видатний український письменник, педагог-науковець, вчений, громадський діяч. У спадщині українського генія понад 100 наукових і публіцистичних праць та художніх творів, які присвячені темам виховання дітей і молоді.

У статтях “Народні школи і їх потреби”, “Великі діяння пана Бобжинського”, “Освіта народу Галиччини”, “Педагогічні невігласи” та інших різко критикував стан навчання і виховання в школах Галичини, де дітей змушували вчитися німецькою і польською мовами; вимагав докорінної зміни як шкільної системи, так і змісту освіти; боровся за створення шкіл, які були б тісно пов’язані з життям та інтересами народу, поєднання навчання з працею, за використання найкращих надбань людства, всебічний розвиток мислення та інших психічних процесів дитини. Проголошував право всіх громадян на безплатне навчання дітей рідною мовою, вимагав поліпшення правового і майнового становища вчителя, виступав за демократизацію школи.

Мета, завдання і зміст освіти та виховання, на його думку, полягають у тому, щоб забезпечити правильне розумове, фізичне і моральне виховання учнів. Важливим засобом виховання вважав народну творчість і художню літературу.

Великого значення І.Франко надавав ролі вчителя. Хороший вчитель має завоювати довіру дітей, уникати шаблону й одноманітності в навчанні, розвивати в дітях самостійність думки й дії, прищеплювати кращі моральні якості, виховувати любов до праці та людей праці. Вчительповинен мати не тільки теоретичну підготовку, а й володіти практичними навичками (столярне, токарне, швацьке ремесло), добре знати сільське господарство.

Велику увагу приділяв сімейному вихованню, ролі матері. Найважливішим, на його думку, є вплив батьків на дитину у ранньому віці. У статті “Жінка-мати” зазначав, що саме матір відповідає перед суспільством за виховання дітей. Тому вона має створити всі умови, щоб діти росли здоровими, здобули правильне моральне виховання.

Леся Українка ( Лариса Петрівна Косач – Квітка ) (1871-1913) –видатна українська поетеса, пропагандист передових педагогічних ідей. У своїх статтях критикує систему народної освіти того часу, якою не забезпечується навчання усіх дітей трудящих. У нарисі “Школа”, опублікованому у журналі “Народ” (1895) вона показує запустіння початкової школи на Волині, нестерпні злидні учительки цієї школи. Змалку цікавилась освітою, у 19 років написала підручник для своїх молодших сестер “Стародавня історія східних народів”, який було опубліковано після її смерті. Видатна поетеса обстоювала право на навчання дітей українців рідною мовою, протестувала проти експлуатації дітей (“В катакомбах”), проти відсталості церковнопарафіяльних шкіл, виступала за поліпшення політичних прав і матеріально-побутових умов народних учителі, водночас висуваючи високі вимоги до них (ідеал кращого вчителя вона змалювала в образі героя-патріота Антея (“Оргія”). Розуміла мету і завдання освіти, дидактичні функції і призначення навчальних книг, цінувала роль друкованих книг у вдосконаленні власних поглядів, прагненні не зупинятися на досягнутому.

Павло Арсенович Грабовський (1864-1902) – український письменник, поет, педагогічний діяч. У педагогічних статтях “Про розвиток шкільної освіти в Охтирському повіті Харківської губернії”, “Дещо у справі жіночих типів” змальовує жалюгідне становище школи. Його непокоїло те, що школа служили не всьому народові, а тільки пануючому стану. Критикує ставлення держави до народного вчителя, який переслідується урядниками, духовенством, представниками місцевої влади. У вірші “Трудівниця” він порівнює діяльність сільської вчительки з променем, який освітлює все дитяче життя і показує образи вчителів, які самовіддано трудяться на ниві народної освіти. У віршах, присвяченим дітям “До дітей”, “До школи”, “Трудівниця” показує любов та повагу до маленьких громадян, закликає вчителів виховувати їх чесними, корисними для суспільства.

Христина Данилівна Алчевська (1841-1929) – український педагог, видатний діяч народної освіти, організатор недільних шкіл, письменниця. Була членом багатьох просвітницьких товариств, віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Відкрила Харківську жіночу недільну школу (безплатну). Працювала в ній учителькою, обстоювала ідею всезагального народного навчання українською мовою, розробила методику проведення літературних бесід з учнями за наперед сформованою програмою, ефективність яких перевірялась за допомогою письмових робіт, пропагувала твори Т.Г.Шевченка. Учнів недільних шкіл навчали грамоти звуковим методом, широко застосовувалась наочність у вивченні мови, арифметики, географії, природознавства та історії, в школах були бібліотеки та каталоги книг для учнів і вчителів.

Свої педагогічні погляди та досвід викладання Х.Алчевська виклала у книгах “Історія відкриття школи в с.Олексіївка Михайловської волості”, “Півроку з життя недільної школи”, “Передумане і пережите”, “Посібник для дорослих”.

Борис Дмитрович Грінченко (1863-1910) – відомий український письменник-класик, педагог-мислитель, етнограф, фольклорист, лексикограф.

Все своє педагогічне життя присвятив проблемі створення нової української школи. У своїй праці “Якої нам треба школи” педагог робить висновок про необхідність навчання дітей рідною мовою. Нелегально вчив школярів і дорослих за власним рукописним підручником “Українська граматика до науки читання й письма”, яка складалася з 3-х розділів: букварної частини, “читання після азбуки” та зразків каліграфії. Підготував також читанку “Рідне слово” – одну з перших книг для читання українською мовою. У своїх підручниках пропагував культ народної педагогіки як умову виховання, вмістивши у них багато народних казок, оповідань. У 1907 – 1909 роках вийшов його чотиритомний “Словар української мови”, який був відзначений другою премією М.І.Костомарова за кращий малоруський словник.

Вважав, що нова школа повинна надати освіті розвиваючий, виховуючий характер з урахуванням принципу природовідповідності. Для того, щоб розвивати розумові здібності дітей, потрібно добирати відповідні методи навчання. Особливого значення надавав самостійному читанню, залучав до нього, до обговорення прочитаного.

Сам навчав дітей грамоти за власним фонетичним принципом (спочатку відомості про звуки, що є основою всякої мови), а далі приступали до читання й писання. Ця робота починалася з вивчання 6-ти малих букв (о, с, а, х, л, м). Особливого значення надавав завданням граматичного характеру до кожної теми.

У своїх художніх творах Грінченко змалював життя та працю кращих учителів сільських шкіл, а також висміяв тих, хто перешкоджав їм у роботі.

Степан Васильович Васильченко (1879-1932) – (справжнє прізвище Панасенко) – письменник, журналіст, педагог. Виразник національно-демократичної педагогіки початку ХХ ст.

У своїх творах, педагогічних працях викривав незадовільний стан освіти в Україні, відсталість народної школи, тяжке правове та матеріально-побутове становище вчителів початкових шкіл: “Народна школа і рідна мова на Україні”, “Записки вчителя”, “Записки із життя сільських учителів”; художні твори: “Над Россю”, “З самого початку”, “Божевільна Галя”, “Гріх”, “Вечеря”.

Педагогічний процес у школах, на думку Васильченка, має бути добре організований як для учнів, так і для вчителів; слід розвивати ініціативу й активність, інтерес та пізнавальні здібності учнів, удосконалювати педагогічну майстерність учителів. Висунув високі вимоги до написання шкільних підручників.

Він вважав, що у вихованні дітей велике значення мають правила і звички. Глибокий знавець психології дітей і підлітків; він показує, що селянські діти – розумні, кмітливі, працьовиті.

Тимофій Григорович Лубенець (1855-1936) – український педагог, діяч народної освіти. Написав і видав до 30 підручників і книг для учнів початкових шкіл та методичних посібників для вчителів (“Книга для первоначального чтения в школе и дома”, “Хрестоматия для первоначального чтения и письменних упражнений”, “Педагогічні бесіди”, “Про наочне викладання”, “Граматика”, “Читанка”, “Зернинка”.

Характерними рисами народної школи вважав: принцип народності в освіті й вихованні, навчання рідною мовою, вивчення історії народу, знання природних багатств батьківщини і свого краю, зв’язок навчання з життям, підготовку дітей до трудової діяльності та ін. Виступав за поширення грамотності серед народу, проведення загального обов’язкового початкового навчання, розвиток ініціативи вчителів та підвищення їх педагогічної майстерності. Обстоював широке і вміле використання наочності у навчанні, активізацію методів навчання, розвиток інтересу дітей до навчання та їх пізнавальних здібностей, розвиток спостереження учнів удома і в школі, великого значення надавав художньому читанню та проведенню бесід за змістом твору.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 
100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115  Наверх ↑

Кращі книги