Розділи

3. Педагогічна теорія Жан-Жака Руссо.

Жан-Жак Руссо (1712 – 1778) – французький філософ-просвітитель, письменник, педагог і композитор. На його думку, виховання повинно бути природним або природовідповідним, тобто відповідати вікові дитини і здійснюватися на лоні природи. Руссо вважав головним природним правом людини - право на свободу і висунув ідею вільного виховання, у зв’язку з чим виступав проти авторитаризму у вихованні, заперечував необхідність покарання дітей. Основними факторами виховання дітей вважав:

· природу;

· людей;

· предмети навколишнього світу.

Виховання природою здійснюється шляхом внутрішнього розвитку людських здібностей, розвитку органів чуття; виховання людьми - це привчання людини використовувати розвиток цих здібностей і органів; виховання від речей – власний досвід людини, що вона здобуває від речей, з якими має справу, які на неї впливають. Правильним виховання буде лише тоді, коли всі три чинники діють узгоджено, в одному напрямі.

Основою педагогічної системи Руссо є принципи:

· гуманізму (конкретизується у вигляді глибокої любові до дитини, безмежної поваги до її природи);

· природовідповідності (у вихованні треба слідувати за природою дитини, враховувати її вікові особливості);

· свободи (свобода фізична, свобода духу, свобода в діях і вчинках);

· індивідуального підходу до дітей (дитина має все від природи і треба лише розвинути цінні якості в ній, допомагаючи в цьому природі, тобто треба знати дитину).

Написав наступні праці: “Про походження нерівності між людьми” (1754), “Суспільний договір” (1762), “Нова Елоїза” (1761). У 1762 році виходить роман-трактат “Еміль, або Про виховання”. Ця праця надала автору світової визнаності. У ній Руссо показав шлях виховання нової, вільної від феодального минулого людини, людини буржуазного суспільства.

В праці “Еміль, або про виховання” Руссо зробив спробу віділити основні періоди в розвитку людини від її народження до повноліття, накреслити завдання для кожного з них. Вікова періодизація Ж.-Ж. Руссо – ділить життя вихованця на 4 періоди:

1 період – від народження до 2 років – фізичне виховання дітей.

2 період – від 2 до 12 років – період “сну розуму”, коли дитина не може розмірковувати, логічно мислити - розвиток органів чуттів, знайомство з навколишнім життям.

3 період – від 12 до 15 років – розумове і трудове виховання.

4 період – від 15 років до повноліття – період “бурі пристрастей” – моральне і статеве виховання.

У ранньому дитинстві (до 2 років) основою всього є фізичне виховання. Якщо це можливо, дитину повинна вигодувати сама мати. Виступав проти сповивання дитини. “Щастя, коли їй залишають можливість дихати”,- говорить Руссо. Так одразу ж забирають у дитини свободу, а цього, як стверджує Руссо, робити не можна, не можна заважати природі. У цей період слід знайомити дитину з предметами, які її оточують, важливо, щоб зір вона могла поєднувати з відчуттями і навчилась уявляти простір. Не слід, на думку Руссо, прискорювати розвиток мови дитини, це тільки зіпсує саму мову. Необхідно надавати можливість дитині знайомитись з речами, ламати іграшки. Так вона знайомиться зі світом оточуючих її речей.

2 період – від 2 до 12 років – період “сну розуму”.

У цьому віці не потрібно, на думку Руссо, примушувати дитину розмірковувати, давати різні настанови, заставляти її завчати оповідання, казки. Слід розвивати зовнішні відчуття (впершу чергу дотикові). Навчати дитину поки що не слід. Нехай дитина все вимірює, зважує, рахує і порівнює сама, коли відчує в цьому потребу. Добре, коли дитина до 12 років, на думку Руссо, взагалі не знає книг. Якщо дитина все-таки навчилась читати, то першою і єдиною книгою повинна бути книга “Робінзон Крузо”.

Руссо стверджує, що у цей період дитина не має ще моральних понять, але виховна роль прикладу у цьому віці дуже велика.

Руссо засуджує покарання, ганьбу, підвищені вимоги до дитини, не допускає порівняння її з іншими дітьми, але уперше в історії педагогіки висуває метод природних наслідків (природній наслідок поганих вчинків), наголошуючи, що виховують не шляхом декламацій, а шляхом переживання вихованцем наслідків зроблених ним поганих вчинків, нагромадження морального досвіду. Якщо дитина поламала стілець, яким користується, не потрібно гніватись і квапитись дати їй новий. Нехай вона відчує всі незручності відсутності стільця. Якщо дитина розбиває скло у вікні своєї кімнати, не слід квапитись вставити нове. Але якщо дитина, наприклад, весь час продовжує бити шибки, ламати стільці, в такому випадку Руссо рекомендує закривати її в темній кімнаті, тобто позбавити основного в людському житті – свободи. Коли дитина усвідомлює причину, то вихователь повертає їй свободу. Руссо вважає закриття дітей у темній кімнаті не покаранням, а “природнім наслідком” вчинку. Хоча, насправді, цей наслідок і є покаранням, чого Руссо не хотів визнати.

3 період – від 12 до 15 років – період розумового і трудового виховання.

Руссо вважав, що при виборі предметів для вивчення, необхідно враховувати інтереси дитини. Природньо, що інтерес дитини спрямовується на те, що вона бачить, тобто на географію, астрономію, природознавство. Руссо розвиває оригінальну методику здобуття цих знань дитиною, яка базується на самостійному дослідженні цих явищ. Все повинно бути представлено сприйманню дитини з максимальною наочністю. За Руссо, наочність – сама природа, самі життєві факти, з якими Еміль безпосередньо знайомиться. Тому більшість занять Еміля проходять на природі.

В основі дидактики Руссо – принцип самодіяльності, свідомості у навчанні, наочності, міцності та грунтовності знань.

Великого значення Руссо надавав фізичній праці. На його думку, вільна людина повинна володіти різними видами сільськогосподарської і ремісничої праці, різними трудовими професіями.

У 15 років, коли Еміль підготовлений до життя, Руссо повертає його у суспільство.

4 період – від 15 років до повноліття – період “бурі пристрастей” – період морального і статевого виховання.

Завданням морального виховання вважав виховання людини гуманної і людяної, яка прагне до свободи, вміє працювати. Руссо висуває три задачі морального виховання:

· виховання добрих почуттів;

· виховання добрих суджень;

· виховання доброї волі.

Виховання добрих почуттів – це виховання серця, тобто спостерігаючи за картинами людських страждань і горя Еміль сам прийде до висновку, що саме реальні справи виховують добрі почуття. Виховання добрих суджень здійснюється, за Руссо, в результаті вивчення біографії великих людей, вивчення історії. Виховання доброї волі може бути лише при здійсненні добрих справ.

На думку Руссо, до 17-18 років юнакам не слід говорити про релігію. Вони самі поступово дійдуть до релігійних істин. Справжня релігія, за Руссо, - це релігія серця.

Виступав проти навчання жінок і вважав, що жінка повинна бути вихована для дому. Природній стан жінки, на думку Руссо, залежність від чоловіка і повна йому покора.

Педагогічні ідеї Руссо відіграли виключно важливу роль у розвитку поглядів на мету, завдання і методи виховання наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 
100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115  Наверх ↑

Кращі книги