Розділи

Тема 7.1. Пізнавальні психічні процеси (частина 1).

Пізнавальні психічні процеси (частина 1).

§ Відчуття.

§ Сприймання.

§ Увага.

§ Пам’ять.

Основні терміни теми: пізнавальна діяльність, психічні пізнавальні процеси, відчуття, органи чуття, екстероцептивні відчуття, інтероцептивні відчуття, пропріоцептивні відчуття, пороги відчуттів, адаптація, синестезія, сенсибілізація, контраст, послідовні образи, сприймання, константність, цілісність, апперцепція, вибірковість, предметність, осмисленість, увага, генетична, соціально-опосередкована, 

Світ психічних явищ людини різноманітний. В його основі лежать психічні процеси, які забезпечують відображення і усвідомлення людьми впливів оточуючої дійсності. Початкові уявлення про оточуючий світ складаються у людини завдяки функціонуванню психічних пізнавальних процесів.

Пізнавальна діяльністьпроцес відображення в мозку предметів та явищ дійсності. До психічних пізнавальних процесів належать: відчуття, сприймання, увага, пам’ять, уява, мислення, мовлення.

Відчуття - це психічний пізнавальний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів та явищ матеріального світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливові подразників на органи чуття.

Органи чуття – це ті механізми, за допомогою яких інформація про оточуюче нас середовище надходить до кори головного мозку. За допомогою відчуттів відображаються основні зовнішні ознаки предметів і явищ (колір, особливості поверхні предметів, звук, смак тощо) і стан внутрішніх органів.

Відчуття виникає як реакція нервової системи на той чи інший подразник і має рефлекторний характер. Фізіологічною підставою відчуття є нервовий процес, який виникає під дією подразника на адекватний йому аналізатор. Аналізатори – це органи тваринного, в тому числі й людського, організму, які аналізують навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті чи інші різновиди енергії.

Існує декілька можливих варіантів класифікації тих двох десятків аналізаторних систем, якими володіє людина. Зазвичай використовують наступні критерії:

1. за наявністю або відсутністю безпосередніх контактів рецептора з подразником, який викликає відчуття;

2. за місцем розміщення рецепторів;

3. за часом виникнення упродовж еволюції;

4. за модальністю (видом) подразника.

Найчастіше використовується систематизація, запропонована англійським фізіологом І.Шеррінгтоном, який виділив три основних класи відчуттів (за характером віддзеркалювання та місцем розміщення):

1) екстероцептивні;

2) інтероцептивні (органічні);

3) пропріоцептивні, (кінестетичні та статичні).

З точки зору даних сучасної науки, звичайний розподіл відчуттів на зовнішні (екстероцептивні) та внутрішні (інтероцептивні) недостатній. Деякі види відчуттів можна вважати зовнішньо-внутрішніми. До них належать температурні та больові, смакові та вібраційні, м’язово-суглобні та статико-динамічні

Різні види відчуттів характеризуються не лише специфічним, але й загальними для них властивостями. До таких властивостей належать якість, інтенсивність, тривалість та просторова локалізація.

Якість - це основна особливість даного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів та дає змогу варіювати в межах цього виду, це відмітна ознака сенсорного образу. Інтенсивність відчуттів кількісна характеристика ступеня яскравості, виразності відображення людиною властивостей предметів і явищ і визначається силою діючого подразника та функціональним станом рецептора.

Тривалість відчуття залежить від часу, протягом якого сенсорний образ не змінює своєї якості. Вона також визначається функціональним станом органів чуттів, але, головним чином, часом дії подразника та його інтенсивністю. Для відчуттів характерна просторова локалізація подразника – відтворення у відчуттях місцезнаходження діючого подразника.

Кожний тип відчуттів надає свою специфічну інформацію, його утрата тільки частково може бути компенсована розвитком інших форм чутливості. Але в той же час існують також загальні закономірності, характерні для всіх видів відчуттів. До них належать пороги відчуттів, їх адаптація та взаємодія, контраст та синестезія.

Психологічна залежність між інтенсивністю відчуття та силою дії подразника визначається поняттям "поріг відчуттів". Нижній поріг відчуттів - мінімальна величина подразника, який спричинює ледве помітне відчуття. Чим менша величина цього порога, тим вище чутливість даного аналізатора.

Верхній поріг відчуттів– максимальна величина подразника, більше якої це подразнення перестає відчуватися. Людина чує, наприклад, більше 2000 коливань в 1 сек. Абсолютний поріг відчуттів у різних людей неоднаковий. Величина порога відчуттів змінюється з віком. На величину абсолютного порога може впливати характер діяльності людини, її функціональний стан, сила і тривалість подразнення тощо.

Диференціальний поріг (поріг розрізняння) – це мінімальна різниця в інтенсивності двох однорідних подразників, яку людина здатна відчувати. Для того, щоб різницю визначити, необхідно щоб вона досягла певної величини.

Адаптація – підвищення або зниження чутливості аналізаторів в наслідок безперервного або тривалого впливу подразників.

Швидкість та повнота адаптації різних сенсорних систем не однакова: висока адаптація відзначається при нюхові, в тактильних відчуттях (людина швидко перестає помічати тиск одягу на тіло) і значно повільніше відбувається зорова та слухова адаптація. Меншим ступенем адаптації вирізняються больові відчуття.

Контраст – явище контрасту полягає в тому, що слабкі подразники підвищують чутливість до інших одночасно діючих подразників, а сильні зменшують цю чутливість.

Сенсибілізація – підвищення чутливості аналізаторів в зв’язку з підвищенням збудження кори головного мозку під впливом одночасної діяльності інших аналізаторів.

Іноді під дією одного подразника можуть виникнути відчуття, характерні для іншого. Дане явище зветься синестезією. Наприклад, у деяких людей музика викликає кольорові відчуття.

Послідовні образи – це продовження відчуття, коли дія подразника вже припинилася.

Сприймання - пізнавальний психічний процес відображення у свідомості людини предметів або явищ при їх безпосередньому впливові на органи чуттів.

Приймання та переробка людиною отриманої через органи чуттів інформації завершується виникненням образів предметів або явищ. Процес формування цих образів зветься сприйманням (іноді використовується також термін "перцепція", "перцептивний процес").

Сприймання, як і відчуття, - рефлекторний процес. І.П.Павлов довів, що в основі сприймання лежать умовні рефлекси, тимчасові нервові зв’язки, що утворюються у корі великих півкуль головного мозку під дією на рецептори предметів або явищ навколишнього світу. Останні виступають як комплексні подразники. Основу сприймання складають два види нервових зв’язків: зв’язки які утворюються у межах одного аналізатора, та міжаналізаторні зв’язки (наприклад, 1 вид - сприймання мелодії, 2 вид - сприймання простору).

Сприймання – не сума відчуттів, які людина отримує від того чи іншого предмета, а якісно нова сходинка чуттєвого пізнання з властивими їй особливостями. Але сприймань поза відчуттями не буває.

Види сприймання поділяють за різними критеріями:

1. В залежності від сенсорних особливостей розрізняють зорове, слухове, нюхове, дотикове, смакове, кінестетичне, больове сприймання тощо.

2. В залежності від мети: мимовільне і довільне сприймання.

3. В залежності від складності: сприймання простору, сприймання часу, сприймання руху.

4. В залежності від міри організації: організоване (спостереження) і неорганізоване.

Є значні індивідуальні відмінності у здібностях оцінки часу. Експерименти виявили, що один й той же час може спливати для десятирічної дитини у 5 разів швидше, ніж для 60-річної людини. Наша здатність відчувати тривалість часу дозволяє утворювати асовий вимір - вісь часу, на якій ми більш-менш точно розміщуємо події. Поточний момент відзначає особливу точку на цій осі, події минулого розміщуються до, а події очікуваного майбутнього - за цією точкою Це загальне сприймання співвідношень теперішнього та майбутнього носить назву "часової перспективи".

До основних властивостей сприймання зараховують наступні:

1. Вибірковість сприймання.

2. Предметність сприймання.

3. Апперцепція.

4. Осмисленість сприймання.

5. Константність сприймання.

6. Цілісність сприймання.

Сприймання дитини формується в процесі її взаємодії з навколишнім середовищем. В процесі цієї взаємодії, необхідної для задоволення органічних потреб дитини, відбувається перехід від відчуттів до сприймань. Він є виявом розвитку аналітико-синтетичної діяльності великих півкуль головного мозку дитини. Сприймання відіграє важливу роль у навчальній діяльності дитини. Сприймання набуває активного характеру, може здійснюватися як спостереження з усіма його характерними особливостями.

Для сприймання будь-якого явища необхідно, щоб воно могло викликати орієнтовну реакцію, яка надасть змогу нам "настроїти" на нього всі свої органи чуттів.

Увага - психічний пізнавальний процес, який полягає у спрямованості та зосередженості психічної діяльності на будь-якому об’єкті сприймання. Без неї сприймання не можливе.

Серед "пускових" механізмів уваги слід передусім зазначити орієнтовний рефлекс. Він являє собою природжену реакцію організму на будь-які зміни навколишнього середовища у людей і тварин. Цей рефлекс І.П.Павлов назвав "що таке?".

Центральні механізми уваги пов’язані зі збудженням одних нервових центрів та гальмуванням інших. Суттєво важливим для розуміння фізіологічної картини динаміки уваги є відкритий Шеррінгтоном та широко застосований І.П.Павловим закон індукції нервових процесів. Суттєве значення для з’ясування фізіологічних основ уваги має також принцип домінанти, запропонований академіком А.А.Ухтомським. Поняття "домінанта" означає тимчасово пануючий осередок збудження, зумовлюючий роботу нервових центрів в даний момент і надаючи тим самим поведінці певної спрямованості.

Таким чином, увага зумовлена діяльністю цілої системи ієрархічно замкнених між собою мозкових структур, але їх роль у регуляції різних видів уваги нерівноцінна.

До основних властивостей уваги належать: концентрованість, інтенсивність, стійкість, обсяг, розподіл, переключення.

Концентрованість – це здатність людини зосереджуватись на головному в її діяльності, відволікаючись від всього того, що в дану мить знаходиться за межами задачі, яку вона розв’язує. Інтенсивність – характеризується відносно більшою витратою нервової енергії на виконання даного виду діяльності, в зв’язку з чим психічні процеси, що приймають участь в цій діяльності, відбуваються з більшою ясністю, чіткістю і швидкістю, характеризує ефективність сприймання, мислення і пам’яті в цілому. Стійкість - здатність тривалий час підтримувати високі рівні концентрованості та інтенсивності уваги, затримуватись на сприйманні даного об’єкту. Об’єм характеризується кількістю об’єктів або їх елементів, які можуть одночасно сприйматися з однаковою мірою ясності і чіткості в дану мить (у дорослої людини від 4 до 6 об’єктів, у дитини не більше 2-3). Розподіл це можливість людини утримувати в свідомості одночасно декілька різнорідних об’єктів або ж виконувати складну діяльність, яка складається з багатьох одночасних операцій. Переключення уваги розуміється як можливість більш-менш легкого та досить швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого. Вибірковість - це здатність зосереджуватись на найбільш важливих предметах. Відволікання – наслідок відсутності вольового зусилля та інтересу до об’єкту або діяльності.

Класифікація основних видів уваги, як правило, відбувається шляхом розподілу їх реакції на:

а) генетично і соціально обумовлені (генетична і соціально-обумовлена увага);

б) безпосередні та опосередковані;

в) ті, що відбуваються автоматично, й ті, що вимагають вольового зусилля та контролю (мимовільна, довільна та після довільна).

Розсіяність - це неспроможність людини зосередитися на певному об’єкті на протязі тривалого часу.

Виховання в учнів уміння бути уважними потребує індивідуального підходу до них, особливо тих, що частіше виявляються неуважними в роботі. Здійснення цього підходу включає вивчення індивідуальних особливостей уваги таких учнів і застосування різних прийомів, які допомагають їм контролювати свою увагу.

Пам’ять - це психічний пізнавальний процес, який полягає у запам’ятовуванні, зберіганні та наступному відтворенні індивідом його досвіду. Вказані процеси не є автономними психічними здібностями. Вони формуються в діяльності і визначаються нею.

Пам’ять є у всіх живих істот. З’явилися дані про здатність до запам’ятовування навіть у рослин. У найширшому розумінні пам’ять можна визначити як механізм фіксації інформації, набутої та використовуваної живим організмом. Людська пам’ять - це, передусім, накопичення, закріплення, зберігання і наступне відтворення людиною свого досвіду, тобто усього, що з нею відбулося.

У сучасних дослідженнях пам’яті виступає проблема її механізмів. Ті чи інші уявлення про механізми запам’ятовування складають основу різних теорій пам’яті. В наш час в науці відсутня єдина та закінчена теорія пам’яті. Велике різноманіття концепцій та моделей зумовлене активізацією пошуків, розпочатих, особливо в останні роки, представниками різних наук.

Існує декілька підстав для класифікації видів людської пам’яті. Одна з них - поділ пам’яті за часом зберігання матеріалу, інша - за переважним у процесах запам’ятовування, зберігання та відтворення матеріалу аналізаторів. В першому випадку виділяють миттєву, короткочасну, оперативну, довготривалу та генетичну пам’ять. В іншому випадку говорять про рухову, зорову, слухову, нюхову, дотикову, емоційну та інші види пам’яті.

За характером участі волі у процесах запам’ятовування та відтворення матеріалу пам’ять поділяють на мимовільну та довільну. В першому випадку мають на увазі таке запам’ятовування та відтворення, що відбуваються автоматично, без особливих зусиль з боку людини, без висування нею перед собою спеціального мнемічного завдання (на запам’ятовування, упізнавання, збереження або відтворення). В іншому випадку таке завдання обов’язково присутнє, а сам процес запам’ятовування або відтворення вимагає вольових зусиль. Мимовільне запам’ятовування не обов’язково є слабшим за довільне. В багатьох випадках життя мимовільне перевершує довільне.

Існує три головних процеси, синтез яких і утворює пам’ять як цілісне функційне утворення психіки. Під час першого з них - запам’ятовування - відбувається передусім аналіз та ідентифікація різних характеристик інформації, яка надходить, її кодування. Другий процес пам’яті - збереження інформації - пов’язаний з її організацією та утриманням. Третій - відтворення мимовільне або довільне (останнє зветься також пригадуванням). Відтворення інформації справедливо можна вважати основною функцією, основним призначенням пам’яті - надати людині можливість використовувати дані свого досвіду.

Забування виражається у неможливості згадати або у помилковому упізнаванні та відтворенні. Забування виявляється у схематизації матеріалу, відкиданню окремих частин його (іноді суттєвих), зведення нових уявлень до звичних старих уявлень.

Індивідуальні відмінності пам’яті людей проявляються в особливостях її процесів, тобто у тому, як здійснюються запам’ятовування та відтворення у різних людей, та в особливостях змісту пам’яті, тобто у тому, що запам’ятовується. Індивідуальні відмінності у процесах пам’яті виражаються у швидкості, точності, міцності запам’ятовування та готовності до відтворення. Люди вирізняються ще й тим, які зазвичай аналізатори беруть найбільшу участь в процесі засвоєння та відтворення матеріалу, який запам’ятовують. Виділяють зоровий тип пам’яті ( у багатьох художників), слуховий тип пам’яті (у музикантів), моторний тип (у спортсменів) тощо.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підґрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно не було, є чуттєве пізнання. Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини – її зір, слух, нюх, та інші аналізатори і відображуються у мозку. Кожен з процесів має свої певні закономірності і постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний.

Література для самоосвіти: 5, 7, 8, 9, 11,12, 13, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 28, 31.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17  Наверх ↑

Кращі книги