Розділи

Тема 10. Спілкування – основа міжособистісних взаємин.

Спілкування - основа міжособистісних взаємин.

§ Поняття про спілкування. Значення спілкування у житті людини.

§ Види спілкування.

§ Функції спілкування.

§ Типи спілкування.

§ Внутрішня структура спілкування.

Основні терміни теми: спілкування, зміст, мета, засоби, матеріальне, кондиційне, діяльнісне, когнітивне, мотиваційне, біологічне, соціальне, опосередковане, безпосереднє, пряме, непряме, ділове, особисте, міжперсональне, рольове, міжособистісне. масове, маніпуляція, імператив, діалог, комунікативна сторона, інтерактивна сторона, перцептивна сторона.

Як тільки не називали людину: і homo sapiens (людина розумна), і homo faber (людина, що виробляє), і homo ludens (людина, що грає). Здається, з неменшою підставою її можна назвати homo communicans - людина, що спілкується. І хоча людське спілкування завжди знаходилось в основі соціального буття, прямим об’єктом психологічного та соціально-психологічного аналізу воно стало лише у 20 столітті.

Вивченням тих чи інших сторін спілкування займаються різні науки: філософія та психіатрія, психологія та етологія, соціологія та інформатика. Для кожної з них поняття “спілкування” своє, та і в самих науках немає згоди.

Спілкування є потреба людини, як соціальної розумної істоти, як носія свідомості. Якщо розглядати спосіб життя різних вищих тварин та людини, ми помічаємо, що в ньому виділяється дві сторони: контакти з природою та контакти з живими істотами. Перший тип контактів називають діяльністю. Другий тип контактів характеризується тим, що сторонами, які взаємодіють одна з одною, є живі істоти, організми, котрі обмінюються інформацією. Цей тип внутрішньовидових та міжвидових контактів звуть спілкуванням. Спілкування властиве всім живим істотам, але на рівні людини воно набуває найдосконаліші форми, стає усвідомленим та опосередкованим мовленням.

Таким чином, в психології спілкування визначається як взаємодія двох або більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального або афективно-оціночного (тобто емоційно-оціночного) характеру.

У спілкуванні виділяються наступні аспекти: зміст, мета та засоби. Зміст спілкування - інформація, яка в міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти іншій. Змістом спілкування можуть бути повідомлення про внутрішній мотиваційний або емоційний стан живої істоти, інформація про стан зовнішнього середовища. У людини зміст спілкування значно ширший, ніж у тварин. Люди обмінюються один з одним інформацією, яка являє собою знання про світ, набутий досвід, здібності, вміння та навички. Людське спілкування багатопредметне, воно найрізноманітніше за своїм внутрішнім змістом.

 Мета спілкування - це те, заради чого у людини виникає даний вид активності. У людини велика кількість цілей спілкування: передача та отримання знань про світ, навчання та виховання, погодження розумних дій людей в їх спільній діяльності, встановлення та з’ясування особистих та ділових взаємин. Якщо у тварини цілі спілкування зазвичай не виходять за рамки задоволення актуальних біологічних потреб, то у людини вони являють собою засіб задоволення багатьох різноманітних потреб: соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних тощо.

Спілкування надзвичайно різноманітне за своїми формами та видами. Види спілкування поділяють за наступними критеріями:

· за змістом

· за цілями

· за засобами

· за предметом

· за складом усачників

За змістом розрізняють: матеріальне - спілкування з приводу обміну предметами та продуктами діяльності, когнітивне - обмін інформацією, кондиційне - обмін психічними та фізіологічними станами, мотиваційне - обмін спонуками, інтересами, мотивами, потребами, діяльнісне - обмін діями, операціями, уміннями, навичками.

За цілями виділяють біологічне та соціальне спілкування. Біологічне- це спілкування, яке необхідне для підтримання, збереження та розвитку організму, пов’язане із задоволенням органічних потреб. Соціальне переслідує цілі розширення та зміцнення міжособистісних контактів, особистісного росту індивіду.

За засобами види спілкування поділяють на безпосереднє та опосередковане, пряме та непряме. Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природніх органів (рук, голови) передбачає природній контакт “віч-на-віч”. Опосередковане спілкування пов’язане з застосуванням спеціальних засобів та знарядь (писемних або технічних пристроїв), які утруднюють чи відокремлюють у часі одержання зворотнього зв’язку поміж учасниками спілкування. Пряме спілкування передбачає особисті контакти та безпосереднє сприймання одне одного людей, що спілкуються, в самому акті спілкування. Непряме - здійснюється через посередників.

За предметом спілкування розрізняють наступні види: ділове - передбачає зосередженість на проблемі, а не на внутрішньому світі та особисте - яке зосереджене навколо проблем внутрішнього характеру.

За складом учасників поділяють спілкування на міжоособистісне та масове, міжперсональне та рольове. Міжособистісне спілкування передбачає безпосередній контакт людей у групах, або парах, сталих за складом учасників, психологічну близькість партнерів: знання індивідуальних особливостей, наявність співпереживання, розуміння, спільного досвіду діяльності. Масове спілкування характеризується чисельними безпосередніми контактами незнайомих людей, а також тим, що комунікація опосередкована різноманітними видами масової інформації. В міжперсональному спілкуванні учасниками спілкування є окремі конкретні особистості, які мають свої індивідуальні якості, що розкриваються в процесі спілкування. При рольовому спілкуванні учасники виступають як носії певних соціальних ролей.

За своїм значенням спілкування багато функціональне. Корисно мати на увазі 8 функцій спілкування:

1. контактна - встановлення контакту як стану готовності до прийому та передачі повідомлення та підтримання взаємозв’язку в формі постійної взаємоорієнтованості;

2. інформаційний обмін повідомленнями, тобто прийом-передача яких-небудь повідрмлень у відповідь на запити, а також обмін думками, рішеннями тощо;

3. спонукуюча стимуляція активності партнера по спілкуванню, що спрямовує його на виконання тих чи інших дій;

4. координаційна - взаємне орієнтування та погодження дій при організації спільної діяльності4

5. розуміння - не лише адекватне сприймання змісту спілкування, але й розуміння партнерами одне одного (їх намірів, установок, переживань, станів тощо);

6. емотивне збудження в партнері необхідних емоційних переживань (“обмін емоціями”), а також зміна з його допомогою власних переживань та станів;

7. встановлення стосунків - усвідомлення свого місця в системі ролевих, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв’язків спільноти, в якій необхідно діяти індивіду.

8. здійснення впливу - зміна стану, поведінки, особистісно-змістовних утворень партнера, в тому числі, його намірів, установок, думок, рішень, уявлень, потреб, дій, активності тощо.

Відповідно усталеної традиції, у вітчизняній соціальній психології вирізняють 3 різних за своєю орієнтацією типи міжособистісного спілкування: імператив, маніпуляцію та діалог.

Імперативне спілкування - це авторитарна, директивна форма впливу на партнера по спілкуванню з метою досягнення контролю за його поведінкою та внутрішніми установками, спонукування до певних дій або рішень. У цьому випадку партнер по спілкуванню розглядається як об’єкт впливу, виступаючи пасивною стороною. Особливість імперативу у тім, що кінцева мета спілкування - змушування партнера - не завуальована. Як засоби здійснення впливу використовуються наказ, настанови, розпорядження і вимоги.

Маніпуляція - це розповсюджена форма міжособистісного спілкування, яка передбачає вплив на партнера по спілкуванню з метою досягнення своїх прихованих намірів. Так само, як і імператив, маніпулятивне спілкування передбачає об’єктне сприйняття партнера по спілкуванню, який використовується маніпулятором для досягнення власних цілей. Зближує їх також те, що при маніпулятивному спілкуванні також постає мета домогтися контролю за поведінкою та думками іншої людини. Докорінні відміна полягає у тім, що партнер не інформує про істині цілі спілкування; вони або приховуються від нього, або підмінюються іншими.

Порівняння імперативної та маніпулятивної форм спілкування дозволяє виявити їх глибоку внутрішню схожість. Об’єднавши їх разом, ми можемо схарактеризувати їх як різні види монологічного спілкування. Людина, розглядаючи іншу як об’єкт свого впливу, по суті справи спілкується сама з собою, з власними цілями та задачами (завданнями), не вбачаючи істинного співрозмовника, ігноруючи його.

1. Як реальну альтернативу такого типу стосунків поміж людьми можна розглянути діалогічне спілкування, яке дозволяє перейти від егоцентричної, фіксованої на собі настанові до настанови на співрозмовника, реального партнера по спілкуванню. Діалог - це рівноправне суб’єкт-суб’єктне спілкування, яке має на меті взаємне пізнання, самопізнання та саморозвиток партнерів по спілкуванню. Діалог будується на принципово інших засадах, ніж монологічне спілкування.

Діалогічне або, як його ще називають, гуманістичне спілкування дозволяє досягти значної глибини взаєморозуміння, саморозкриття партнерів, створює умови для глибокого взаємного збагачення. Без сумніву, реалізація такого типу спілкування вимагає і відповідної життєвої ситуації, і внутрішньої готовності партнерів. Неможливо уявити собі спілкування такого типу у діловій, професійно заданій ситуації. Разом з тим, здатність до такого спілкування - найбільше благо для людини бо воно, на думку відомого психотерапевта К.Роджерса, має психотерапевтичні властивості, наближує людину до більшого психічного здоров’я, урівноваженості та цілісності.

Аналіз спілкування показує, до якої міри даний феномен є складним і різноманітним у своїх проявах та функціях. Загалом, можна відзначити, що різномаїття форм і видів спілкування пов’язане з безлічу його функцій, а багатофункціональність спілкування, з свого боку, обумовлена його роллю та занченням, як у житті окремої людини, так і суспільства в цілому.

Такою ж складною є внутрішня структура самого спілкування. Структуру спілкування можна схарактеризувати через виділення в ній трьох взаємопов’язаних сторін: комунікативної, інтерактивної та перцептивної. Такий поділ цілісного і внутрішньо єдиного процесу спілкування є правомірним лише з науковою метою - для більш глибокого та всебічного аналізу феномена. При цьому необхідно памєєятати, що у реальному житті ми маємо справу з процесом спілкування як єдиним цілісним.

Комунікативна сторона спілкування, або комунікація у вузькому викладі, полягає в обміні інформацією між партнерами по спілкуванню, передаванні та сприйнятті знань, ідей, думок, почуттів.

Специфіка міжособистісної комунікації (на відміну від інформаційного обміну у технічних пристроях):

· наявність процесу зворотного зв’язку;

· наявність комунікативних бар’єрів;

· феномен комунікативного впливу

· існування різних рівнів передачі інформації (вербальний та невербальний).

Інтеративнасторона спілкування (від слова “інтеракція” - взаємодія) полягає в обміні діями поміж сторонами, що спілкуються, тобто в організації міжособистісної взаємодії.

Перцептивна сторона спілкування - це процес сприймання та пізнання людьми одне одного з наступним налагоджуванням на цій підставі певних міжособистісних відносин.

Оскільки людина вступає до спілкування завжди як особистість, тому вона сприймається і іншою людиною-партнером по спілкуванню також як особистість. Уявлення про іншу людину тісно пов’язане з рівнем власної самосвідомості: чим більше розкривається інша людина, тим більш повним стає уявлення про самого себе.В ході пізнання іншої людини одночасно здійснюється декілька процесів: і емоційна оцінка цього іншого, і спроба зрозуміти його вчинки, і побудова стратегії своєї поведінки.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Спілкування є важливою духовною потребою особистості як суспільної істоти. Потреба людини у спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії у процесі діяльності. Соціальна природа спілкування виражається в тому, що воно завжди відбувається в середовищі людей, де суб’єкти спілкування завжди постають як носії соціального досвіду. Спілкування між людьми відбувається при передачі знань, досвіду, коли формуються різні вміння та навички, погоджуються та координуються різні дії тощо.

Література для самоосвіти: 1, 2, 3, 6, 10, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 23, 28, 33, 37, 40.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17  Наверх ↑

Кращі книги