Розділи

ТЕМА 03. ДЕРЖАВА, ЯК СУБ’ЄКТ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Держава в ринковій економіці може виступати як в ролі інвестора, так і одного або декількох учасників інвестиційної діяльності.

Держава здійснює вплив на інвестиційну діяльність як прямими діями через державний сектор економіки, так і непрямо через свої інститути:

– органи державної влади;

– Національний Банк;

– Фонд державного майна, а також інші позабюджетні фонди.

У суспільстві побудованому на ринкових засадах інвестиційна діяльність є вільною і регулюється загальними економічними процесами. Проте існує кілька обставин, коли держава бере на себе функції управління інвестиційним процесом:

– коли перед суспільством поставлено певну суспільно зазначену мету, держава свідомо спрямовує політику економічних трансформацій, наприклад, під час структурної перебудови економіки;

– коли сама держава є стратегічним інвестором;

– коли держава є власником великих підприємств, що визначають структуру суспільного виробництва;

– коли вільний розвиток інвестиційних процесів загрожує національній економічній безпеці і постає потреба в протекціонізмі.

Методи державного регулювання інвестиційних процесів:

– пряме втручання

а) адміністративно – правове регулювання;

б) індикативне та пряме планування;

в) страхування ризиків;

г) надання державний гарантій;

д) субсидування, інвестування і кредитування виробництв, визначених за особливо важливі;

г) державні запозичення, тощо.

– непряме втручання

а) створення відповідного інвестиційного середовища:

– політичного;

– правового;

– освітнього;

– макроекономічного.

б) формування відповідної ідеології.

Макроекономічне середовище передбачає в свою чергу, крім створення певних економічних умов господарювання, методи макроекономічного впливу на інтенсивність інвестування:

а) використання методів грошово – кредитного впливу;

б) бюджетне регулювання;

в) пільгове чи обмежене оподаткування.

Пряма дія держави на інвестиційний процес виражається в наступних формах:

Держава як інвестор приймає на себе функції фінансування тих галузей та виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і у відповідності з діючим законодавством може бути виготовлена тільки на державний підприємствах.

По мірі розвитку ринкових відносин на Україні та розширення програми приватизації, функції держави як інвестора будуть зведені лише до фінансування тих галузей, де держава залишається замовником та споживачем продукції (оборонна промисловість, магістралі, термінали і т.д.)

Можливо, деякі функції інвестора держава поступово передаватиме іншим суб’єктам, наприклад, будівництво платних автомагістралей, проте, як показує досвід, частина елементів інфраструктури завжди залишається власністю держави, а доходи від їх експлуатації поповняють державний бюджет.

Функції держави як інвестора будуть здійснюватися скоріше всього для інвестування або дотацій виробництва ліків та товарів дитячого асортименту.

В окремих випадках держава може тимчасово інвестувати виробництво засобів виробництва , якщо вони споживаються вітчизняними підприємствами, де спостерігається спад виробництва по причині нестачі цієї продукції (засобів виробництва).

Можливі також державні інвестиції в ті виробництва, продукція яких не користується попитом на даний момент із-зі низької купівельної спроможності населення та підприємств, але буде потрібна в майбутньому.

Інвестиції можуть здійснюватись державою разом з іншими інвесторами, наприклад іноземними (через консорціуми, акціонерні підприємства).

По мірі розвитку ринкових відносин та стабілізації економіки функції прямої дії держави на інвестиційний процес будуть звужуватися, а більше уваги буде зосереджено на методах непрямого впливу.

Форми непрямого впливу держави на інвестиційну діяльність наступні:

а) державне кредитування; державні займи;

б) роздержавлення та приватизація; податкове регулювання; амортизаційна політика; державний лізинг; антимонопольні заходи.

Методи непрямої дії держава здійснює як учасник інвестиційного процесу.

В міжнародній практиці захист національного інвестиційного ринку державою називається протекціонізмом.

Політика протекціонізму здійснюється за допомогою: високого митного збору на імпортні товари; податків на іноземні інвестиції; обмеження або заборона ввозу окремих видів товарів.

Таким чином, держава стимулює розвиток власного виробництва, експорт національних товарів, ставить перепони до експорту капіталу та намагається залучити іноземні інвестиції.

Грошово – кредитне регулювання економіки здійснюється державою через Національний банк, шляхом регулювання попиту та пропозиції на позичкові кошти (кредитна експансія, кредитна рестрикція). На протязі 1995 – 2002 рр. Національний банк проводить політику зниження процентної ставки, тобто кредитної експансії, що повинно привести до збільшення питомої ваги довгострокових кредитів, росту інвестицій.

Політика кредитної рестрикції проводиться з метою стримування інвестиційної діяльності. Підвищення проценту позики змушує інвесторів вкладати кошти лише в найбільш ефективні, прибуткові проекти.

Центральні банки непрямо впливають на інвестиційну діяльність через регулювання норм обов’язкових резервів. Це значить, що комерційним банкам встановлюється норма обов’язкових резервів у вигляді певного відсотку від суми їх депозитів, що зберігаються на рахунках центрального банку. При збільшенні норм обов’язкових резервів зменшується розмір кредитних ресурсів, що не дозволяє здійснювати довгострокове кредитування. І навпаки.

На Україні здійснюється довгострокове кредитування об’єктів виробничого призначення за рахунок централізованих ресурсів Національного банку. Перелік цих об’єктів розробляється Міністерством економіки та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство фінансів України складає список комерційних банків, які будуть здійснювати таке кредитування, укладає з ними угоди та доводить обсяги кредитування.

Державне довгострокове кредитування здійснюють в основному Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк та інші

Суттєвий вплив на розвиток інвестиційної діяльності здійснює Фонд державного майна України. Його основні завдання:

– розробка та здійснення контролю проектів державних програм приватизації;

– захист майнових прав України на її території та за кордоном;

– проведення приватизації майна підприємств загальнодержавної власності;

– продаж майна підприємств, що ліквідуються та об’єктів незавершеного будівництва.

Значний вплив на інвестиційну діяльність здійснюють позабюджетні фонди, через які держава формує додаткові джерела фінансування інвестицій: Пенсійний фонд; фонд Чорнобилю; фонд тимчасової втрати працездатності; фонд безробітних;

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19  Наверх ↑

Кращі книги