Розділи

ТЕМА 03. Право власності на природні ресурси.

2.1. Питання теми .

1. Поняття права власності на природні ресурси та його особливості.

2. Форми власності на природні ресурси.

3. Суб’єкти та об’єкти права власності на природні ресурси.

4. Зміст права власності на природні ресурси.

5. Забезпечення права власності на природні ресурси.

2.2. Інформаційні матеріали теми.

1. Поняття права власності на природні ресурси та його особливості.

Власність — категорія економічна, через яку проявляється характер зв'язку суспільних систем, колективних груп, окремих індивідів з об'єктами матеріального світу і результатів матеріального виробництва, його предметами і речами.

В юридичній науці термін «право власності» вживається в двох значеннях: об'єктивному і суб'єктивному.

Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності в тій чи іншій правовій системі, закріплюють володіння, користування і розпорядження власністю, охороняють і захищають власність від протиправних дій третіх осіб.

Стосовно екологічного права об'єктивне право власності — це система правових норм земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, природоохоронного законодавства, що регламентують правовідносини в сфері реалізації повноважень, породжених власністю на природні ресурси.

Право власності у суб'єктивному розумінні — це закріплена у відповідних нормах можливість конкретного власника володіти, користуватися, розпоряджатися належною йому власністю (предметами, об'єктами, майном) на власний розсуд, але в межах, передбачених законом.

Суб'єктивне право власності на природні ресурси — це сукупність повноважень суб'єктів екологічних правовідносин щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами. Суб'єктивне право власності носить абсолютний характер. Це означає, що саме правомочному суб'єкту належать виключні права щодо володіння, користування і розпорядження природними ресурсами і поведінка всіх інших осіб — не власників — повинна бути відповідною такою, що не перешкоджає власнику здійснювати належне йому суб'єктивне право.

Суб'єктивне право власності виникає внаслідок набуття її через події, які за юридичним складом можна класифікувати як такі:

— придбання через купівлю, обмін, викуп та інші юридичні факти;

— передача у власність — дарування, застава, спадщина;

— націоналізація — примусове, безоплатне перетворення у державну власність власності окремих власників (земель, залізниць, підприємств, банків);

— реквізиція — примусове відчуження або тимчасове ви­лучення державою за плату майна, яке належить приватним особам та кооперативним або громадським організаціям.

Отже, підставою виникнення суб'єктивного права власності на природні ресурси як і права власності стосовно іншого майна є юридичний факт — обставина, з якою законодавство пов'язує зміну власника (форми права власності) на землю, надра, рослинний і тваринний світ та інші об'єкти природи.

Виникнення права власності посвідчується державним актом на право власності і цивільно-правовою угодою на придбання об'єктів власності.

Власність не повинна використовуватись на шкоду людині і суспільству. Екологічне законодавство обмежує громадянські права громадян в першу чергу щодо встановлення їх права власності на природні об'єкти.

Так, відповідно до законодавства (зокрема ст.9 Закону України «Про власність») не можуть бути у власності окремих громадян об'єкти права виключної власності народу України, до яких належать земля (за винятком земельних ділянок певного розміру), її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, в тому числі тваринний світ (за винятком диких тварин та об'єктів тваринного світу, вилучених із стану природної волі, розведених у неволі чи напіввільних умовах або набутих іншим, дозволеним законодавством шляхом).

Важливою ознакою, яка характеризує сутність права власності, є ступінь свободи власника у здійсненні правомочностей щодо належного йому майна. Власник має право вільно користуватися належним йому майном (навіть псувати чи знищувати), змінювати його місцезнаходження та здійснювати інші будь-які дії, якщо тільки вони не суперечать закону.

Що ж до реалізації уже набутого права власності на природні ресурси, то правомочності їх власника обмежені законом в інтересах охорони і збереження природних об'єктів і ресурсів, які є основою життєдіяльності людства, а значить, в інтересах всього суспільства. Так, законодавство вимагає тільки цільового використання природних об'єктів відповідно до умов їх надання. Власник не повинен завдавати їм шкоди, негативно впливати на їх якісний стан, допускати погіршення екологічної обстановки на природних об'єктах і територіях в результаті реалізації його права власності. Саме з цією метою закон встановлює, наприклад, обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах. Там забороняється розорювання земель, зберігання та застосування пестицидів, влаштовування літніх таборів для худоби і т. ін. (ст. 89 Водного кодексу України). У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятники природи, заповідні урочища, парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва, нові землевласники відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження незалежно від їх наміру використовувати набуту у власність землю.

Деякі права власників більш чітко обмежені екологічними вимогами щодо збереження грунтів, рослинного, тваринного світу, водних джерел та інших компонентів навколишнього середовища. Наприклад, землевласники в межах своїх земельних ділянок мають право видобувати для своїх господарських та побутових потреб корисні копалини місцевого значення, торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів. Видобування корисних копалин місцевого значення і торфу з застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін навколишнього природного середовища, погоджується з місцевими радами народних депутатів та органами Міністерства навколишнього природного середовища України на місцях. У разі порушення землевласниками порядку і умов користування надрами на наданих їм у власність земельних ділянках вони можуть бути позбавлені права видобування корисних копалин місцевого значення, торфу і прісних підземних вод для господарських і побутових потреб (ст. 27 Кодексу України про надра).

Земельним законодавством встановлюється спеціальний правовий режим щодо набуття права власності на земельні ділянки та здійснення громадянами правомочностей власника, що обумовлено особливостями цього об'єкта права власності та його значенням в суспільстві. Ці особливості полягають в тому, що об'єктом права приватної власності є не земля взагалі як фізичний об'єкт матеріального світу, а земельна ділянка як правова категорія з чітко окресленими межами. Звідси й особливий порядок набуття права власності: придбання земельних ділянок за договором купівлі-продажу або набуття шляхом прийняття спадщини, потім відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), одержання державного акта на право власності, зареєстрованого місцевою радою народних депутатів. Тільки після дотримання цих вимог власник може приступити до використання і розпорядження земельною ділянкою.

Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки чи невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років — для не сільсько-господарських потреб, — це діяльність (чи бездіяльність)власника, яка тягне за собою застосування до нього встановлених законодавством санкцій (в даному випадку згідно ст. 28 Земельного кодексу України припинення його права власності за рішенням місцевої ради народних депутатів), а, отже, законодавство регламентує права власності на природні ресурси.

Протиправні дії, такі як систематичне невнесення земельного податку, жорстоке поводження з дикими тваринами, які перебувають у колективній та приватній власності, укладення угод про набуття права власності з порушенням встановленого порядку, є також підставами припинення права власності на природні ресурси.

Право колективної та приватної власності на природні ресурси може бути припинене також внаслідок правомочних дій, як то: добровільна відмова, відчуження (продаж), викуп для державних або громадських потреб.

Таким чином, право власності на природні об'єкти суттєво відрізняється від права власності на майно та інші об'єкти. неекологічного характеру, насамперед, обмеженнями щодо використання природних ресурсів і об'єктів як власності, обумовленими захистом прав та законних інтересів всіх громадян суспільства.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49  Наверх ↑

Кращі книги