Розділи

Тема 8.2. Економічний зміст та форми банківського кредитування.

Основна маса кредитів надається банками під забезпечення. Існує кілька способів забезпечення кредитів різними видами майна клієнта або фінансовими зобов'язаннями третьої сторони. Усі форми забезпечення кредиту (майно, зобов'язання) мають задоволь­няти такі вимоги:

- висока ліквідність, тобто можливість конвертації активів у грошову форму;

- здатність до тривалого зберігання (як мінімум, протягом періоду кредитування);

- стабільність цін на заставне майно;

- низькі витрати на зберігання й реалізацію застави.

- Формами забезпечення кредитів можуть бути:

1. Застава рухомого чи нерухомого майна, що належ позичальнику на правах власності або делегованого права власності, на яке згідно з чинним законодавством може бути звернуто стягнення; застава оформляється у вигляді угоди про заставі; відповідно до закону «Про заставу». До заставної угоди обов'язково додаються:

- опис майна, що передається під заставу;

- акт передачі майна під заставу.

Заставне право - це речова претензія на чуже майно, а претензія на право отримати компенсацію від реалізації заставне майна, якщо боржник не в змозі погасити свої зобов'язання. Та застава має забезпечити не лише повернення самої позички, а виплату відповідних процентів та штрафів, передбачення договором. Заставне право передбачає, що заставлене майї переходить у розпорядження кредитора, хоч боржник залишається формальним його власником. Коли позичальник неспроможна виконати свої зобов'язання, банк має право продати заставлена майно і за рахунок коштів від реалізації задовольнити свої вимоги)

Розрізняють заставне право на рухоме й нерухоме майно.

Приймаючи рухоме майно (наприклад товарні запаси) забезпечення позики, банк набуває права розпорядження застав ним майном, але водночас він залишає позичальникові це майні для його дальшого використання. Банку вигідно, щоб позичальника експлуатував заставлене майно, отримував доходи і мав змогу цих доходів виплачувати проценти й повернути позику. Одна така передача заставленого манна пов'язана з певним ризиком! Тому, коли під заставу передаються дорогі речі, які легко транспортуються та довго зберігаються, наприклад, дорогоцінні метали або прикраси, цінні папери, то вони, як правил] зберігаються у сейфах банку. Якщо з технічних причин це неможливо, то заставлене майно може зберігатись у спеціальних сховищах (це стосується зерна, металів у зливках тощо).

 Заставне право на нерухоме майно, або іпотека (hypothecation), стосується земельних ділянок, будівель та споруд. Ця форма забезпечення кредиту має ряд переваг:

- по-перше, технічно неможливо здійснити передачу заставленого майна;

- по-друге, виключається повторна застава майна третій особі. Оформивши іпотеку, власник нерухомого майна отримує кошти від кредитора. При цьому боржник зобов'язується вчасно погасити позику, в іншому разі на рішення суду борг буде погашено за раху­нок коштів, що надійдуть від реалізації заставленого манна.

2. Цінні папери.

Перед видачею позики під цінні папери банку необхідно враху­вати ряд факторів: можливість реалізувати заставу, кредитоспромо­жність емітента та ін. Надаючи позики під цінні папери, банк здійснює періодичні перевірки з метою з'ясування можливості реалізації таких паперів за необхідності. Він також перевіряє фінансовий стан емітента й ринкову вартість заставлених цінних паперів. Крім того, банк повинен переконатись у тім, що отримані кошти будуть вико­ристані на виробничо-господарські потреби, а не для придбання нових цінних паперів, що пов'язано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та зменшенням ризику їхнього банкрутства. Іще один важливий фактор - право власності на цінні папери. Банк має бути впевнений, що дані цінні папери можна передавати в інші руки. Якщо цінні папери належать одночасно двом особам, то позику можна оформлювати лише тоді, коли обидві ці особи погодяться на передачу їх під заставу.

Витрати на зберігання цього виду застави незначні, оскільки, як правило, цінні папери зберігаються на спеціальному рахунку депонування цінних паперів. Нескладна й вартісна оцінка заставленого майна. У зв'язку з тим, що вимірювання вартості цінних паперів від­бувається тільки на фондовій біржі, банку досить просто оцінити їхню заставну вартість, її беруть дещо нижче за фактичний біржовий курс з огляду на можливі коливання курсу.

3. Передача контрактів.

Передача контрактів як форма забезпечення застосовується під час кредитування будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярне постачання товарів (послуг) за контрактом. Позичальник передає контракт кредитору, унаслідок чого надходження від замовника (покупця) на оплату контрактних робіт (товарів, по зараховуються на погашення позичкової заборгованості.

4. Передача (цесія) дебіторської заборгованості. Цесія дебіторської заборгованості полягає у передаванні банку рахунків за доставлені позичальником товари (виконані роботи, послу) які підлягають оплаті. Розрізняють дві форми цесії:

- без повідомлення дебіторів, коли грошові дебіторів передає банку сам позичальник;

- з повідомленням дебіторів, коли вони здійснюють безпосередньо банкові.

Неформальна передача (цесія) зобов'язань як гарантія банківських вимог має, як порівняти із заставним забезпеченні певні технічні переваги, передовсім тому, що вона не пов’язана проблемами зберігання заставленого майна.

5. Забезпечення коштовними металами. У заставу приймають монети, зливки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені та ін. Цей спосіб забезпечення кредиту тепер використовується скоріше як виняток.

Комерційні банки країн з розвинутою ринковою економікою користують ще й інші види застави. Зокрема, надаючи позики індивідуальним позичальникам, у заставу беруть поліси страхуванні життя, свідоцтва про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати; кредитуючи підприємства добувних галузей - корисні копі лини або контракти на постачання сировинних ресурсі (фермерські господарства - урожай (зібраний або «на корені», коли його застраховано).

Гарантія й поручництво. Однією із форм забезпеченні кредиту може бути гарантія або поручництво.

Гарантія - це письмове зобов'язання третьої особи (гаранта] погасити борг позичальника в разі настання гарантійного випадку Гарантія банку розглядається як самостійне зобов'язання гарант перед банком, яке в правовому відношенні не залежить від іншими договірних зобов'язань. Претензії банку, який отримав гарантію, можуть бути реалізовані лише тоді, коли станеться гарантійний випадок. Відносини щодо забезпечення кредитного договору гарантією можуть бути оформлені у вигляді гарантійного листа, наданого організацією - гарантом. У такому разі банк-кредитор зобов'язаний письмово повідомити гаранта про прийняття гарантійного листа як забезпечення кредиту. У цьому повідомленні банк-кредитор зазначає найменування позичальника, дату і номер кредитного договору, розмір забезпеченої вимоги (суму позички, проценти за користування нею).

Гарантія може бути забезпеченою або незабезпеченою. Комер­ційним банкам, як правило, необхідно домагатися забезпеченої гарантії, тобто звичайної застави. У разі забезпеченої гарантії гарантійна застава періодично контролюється банком так само, як і за інших заставних операцій.

Гарантії можуть бути обмежені та необмежені, тобто видаватись на певну частку кредиту або на всю його суму. За необмеженої гарантії гарант зобов'язується перед банком-кредитором погасити всю заборгованість позичальника. Необмежені гарантії, як правило, додатково не забезпечуються.

Гарантами можуть бути суб'єкти господарської діяльності, які мають стійке (фінансове становище; установи банківської та пара-банківської систем, а також держава. Банківські гарантії широко використовуються в міжнародних кредитно-розрахункових відно­синах (акцепт, аваль і гарантійні листи).

Іноді гарантами можуть бути й самі фірми-позичальники. На­приклад, раніше в США фірми-позичальники перед отриманням позики повинні були сформувати в банку депозит за принципом: «10 + 10». Це означає, що позичальник іще до отримання позики повинен мати в банку депозит у розмірі 10% дозволеної суми кредиту, а інші 10% він вносив на депозитний рахунок після видачі кредиту. Таким чином, гарантією своєчасного погашення кредиту був власний депозит клієнта-позичальника в розмірі 20% отримано­го кредиту. Хоч така гарантія дає можливість лише частково захис­тити інтереси банку-кредитора, її доцільно використати і в нашій країні, зобов'язавши клієнта-позичальника тримати вільні кошти на розрахунковому рахунку або резервувати їх на депозитному рахунку в цьому банку.

Поручництво - це договір, на підставі якого поручник беї зобов'язання перед банком-кредитором оплатити за необхідне є заборгованість позичальника.

Договір поручництва складається обов'язково в письмові формі і засвідчує відповідальність поручника за виконання поз: чальником зобов'язань щодо повернення позички та сплат позичкового процента за користування нею.

Ще до укладення договору поручництва банкові необхідно ретельно проаналізувати за даними бухгалтерського обліку поручника (гаранта) його фінансовий стан, платоспроможність і спроможності повернути за позичальника несплачений кредит і належні позичкові проценти. При цьому слід одержати дані щодо раніше наданих поручником зобов'язань і гарантій, перевірити його статут, свідоцтв про державну реєстрацію та інші необхідні документи.

У разі стягнення з поручника (гаранта) несплаченої позичальником ком позички і процентів банкові-кредитору необхідно вже наступного дня після настання строку платежу направити в банк, де відкрито розрахунковий рахунок поручника (гаранта), платіжні документи на безспірне стягнення боргу з розрахункового рахунка поручника (гаранта), якщо такий порядок був передбачений договоре» поручництва або гарантійним листом, та одночасно направити поручнику (гаранту) поштою (з повідомленням про вручення) претензій з викладенням суті вимог банку.

Якщо по закінченні місячного строку з дня отриманні поручником (гарантом) претензії банк-кредитор не одержить від нього коштів для повного погашення заборгованості, питання про стягнення з поручника (гаранта) коштів необхідно вирішувати через суд (арбітражний суд) у встановленому законом порядку.

Питання продовження строку погашення кредиту, забезпеченою поручництвом (гарантією), може бути вирішене тільки після пого­дження з поручником (гарантом) нового строку дії поручництва (гарантії), що оформляється додатковою угодою до договору

Продовження гарантійних зобов'язань треба офор­мити до настання строку погашення кредиту.

Разом з очевидною надійністю названих форм забезпечення кре­дитів їх використання пов'язане з певною незручністю для контр­агентів: потреба укладати нотаріальні акти, заставні листи, особли­во у разі співвласності, висока вартість оформлення цих юридичних актів. Юридична чи фізична особа, яка бажає отримати кредит, час­то не має достатнього матеріального чи правового забезпечення кредиту. Крім цього, можливе багаторазове перезаставляння майна, що практично знімає матеріальну відповідальність з особи, яка здій­снила перезаставу. Багато клопоту завдають кредиторам зберігання, оцінка та реалізація заставленого майна. У кінцевому рахунку ці форми забезпечення кредиту також не є цілком надійними. Відтак найдоступнішою і найнадійнішою формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів може бути страхування кредитів.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60  Наверх ↑

Кращі книги