Розділи

Тема 14. Особистість педагога.

Особистість педагога.

Особистість вчителя в педагогічному спілкуванні.

Психологічні вимоги до особистості педагога.

Загальні та спеціальні здібності педагога.

Індивідуальний стиль діяльності педагога.

Для вчителя важливо бути не просто зрозумілим для учнів, йому необхідно продовжити себе у них. Тому педагогічне спілкування повинно здійснюватись не лише на рівні значень, але й на рівні особистісного рівні знань. Педагог може чудово володіти мовою як системою слів, що мають певне значення, логічно виражати приналежність певних об'єктів до предметного світу. Але використання і розвиток мови не обмежується формуванням значень. Окрім загальноприйнятої системи значень, різні факти свідомості мають різний особистісний смисл, особливу значущість для кожного, індивідуально, і тому, що далеко не завжди у всіх людей співпадає.

Педагогічне спілкування - творчий процес, як у плані розв'язання навчально-виховних завдань, так і в плані організації стосунків. Творчий характер вносить не тільки сам факт розв'язання вчителем конкретного педагогічного завдання, але й процес його втілення у спілкуванні з учнями.

Спілкування передбачає сумісну діяльність вчителя і учня на демократичній основі. У цій діяльності вони самовиражаються, самостверджуються як особистості. Причому такі стосунки в умовах спільної діяльності перетворюють її в активний засіб розвитку творчого потенціалу особистості.

У спілкуванні з учнями найбільш важливими рисами вчителя є педагогічна спостережливість, педагогічна уява. Вони дозволяють цілеспрямовано та систематично вивчати дітей за ледь помітними зовнішніми ознаками, бачити особливості їх внутрішнього світу, визначити найбільш сильні сторони їх характеру, щоб, спираючись на них, прогнозувати результати своїх навчально-виховних впливів.

Удосконалення методики і техніки педагогічного спілкування бажано здійснювати в таких напрямках: глибоке вивчення особистості вихованця, його вікових особливостей; серйозна підготовка в плані точності мовлення, рухів, міміки, постановки голосу й уміння чітко та виразно передавати дітям свої думки, почуття; культура впливів, слухання, підтримка спілкування, виправлення помилкових дій, формування у вчителя способів самоконтролю, саморозуміння, самовідношення в процесах взаємодії, вироблення вмінь розв'язувати нестандартні педагогічні задачі.

Взаємодія вчителя з учнем не є простою сумою педагогічних впливів. У вчителів-майстрів ці впливи є системою, яка підпорядковується загальній меті педагогічного впливу. Соціальна перцепція особистості учня здійснюється у двох планах - прийнятті оперативно-поточної інформації про психічні стани та конкретні акти поведінки учня і сприйнятті стійких його властивостей.

Дослідження Л.М.Мітіної, присвячені проблемам підвищення культури педагогічного спілкування, показали, що вчителі поділяються на групи, які відрізняються одна від одної співвідношенням типів і видів впливів, знанням і розумінням учнів.

Вчителі першої групи (86%) недостатньо розуміють учнів, не враховують їх ціннісно-смислову позицію, користуються обмеженим шаблонним набором словесних впливів (оцінювальних, організуючих, дисциплінуючих). Їх мовлення монологічне; вони надмірно регламентують поведінку школярів. Взаємодія з учнями ускладнюються різними непорозуміннями. Ці педагоги досить часто конфліктують з учнями.

Розуміння дітей вчителями, що входять до другої групи (14%), характеризується складністю, диференційованістю. вони користуються різноманітним репертуаром педагогічних впливів, серед яких переважають інформаційні, організаційні. Їх педагогічне спілкування діалогічне. вчителі цієї групи конструктивно діють в нестандартних ситуаціях. Вони не уникають конфліктів, а вміють використати їх для організації взаємодії.

Рівні саморегуляції поведінки вчителями відзначаються підпорядкованістю розв’язання тактичних завдань загальній стратегії педагогічного впливу, подоланням тенденції підміняти кінцеві цілі педагогічної діяльності досягненню цілей, пов'язаних з конкретними ситуаціями навчально-виховної роботи.

Об'єктивна повнота та глибина пізнання учня зумовлюється професійною спрямованістю особистості вчителя. Мотиви педагогічної діяльності є показником захопленості вчителя своєю професією. Провідними мотивами виступають ті, що спонукають діяльність, орієнтовану на забезпечення особистісного розвитку учня. Гуманістична мотивація, джерело якої знаходиться в самій діяльності, забезпечує адекватну активність педагога. Виражена орієнтація на інтереси, потреби учнів на їх особистісний розвиток викликає у педагога ініціативу, самостійність, його відповідальність за результати педагогічних впливів, отже - активне втручання в перебіг педагогічного процесу. Чим ближче вчитель до учня, тим більше творчості в його діяльності.

Успіхи в навчанні і вихованні дітей визначаються багатьма факторами, кожний з яких є достатньо вагомим. Одним з важливих факторів дитячого розвитку є сам педагог, який бере на себе роль вчителя і вихователя.

Професійний педагог - це єдина людина, яка більшу частину свого часу відводить на навчання і виховання дітей. Якби навчанням і вихованням дітей не займались педагоги, то через декілька поколінь суспільство припинило б свій розвиток.

В сучасному цивілізованому суспільстві педагог є фігурою, яка вимагає особливої уваги, і там де його місце займають недостатньо професійно підготовлені люди, в першу чергу страждають діти. Це вимагає від суспільства створення таких умов, щоб серед вчителів і вихователів опинялись люди, які найбільш підготовлені інтелектуально і морально до роботи з дітьми.

До особистості майбутнього педагога висувається ряд вимог. Серед них можна виділити головні, без задоволення яких не можливо стати висококваліфікованим вчителем або вихователем, і другорядні, відповідність яким не обов'язкова для педагога, але робить його особистістю, яка здатна найкращим чином навчати і виховувати іншу особистість. Як головні, так і другорядні вимоги належать до психології діяльності і спілкування педагога, до його здібностей, знанням, умінням і навичкам, корисним для навчання і виховання дітей. І серед головних, і серед додаткових психологічних властивостей, необхідних для кваліфікованого педагога, є усталенні, які характеризують вчителя і вихователя всіх часів і народів, та змінні, що обумовлені особливостями даного етапу соціально-економічного розвитку, на якому знаходиться суспільство, де живе і працює педагог.

Головною і постійною вимогою є любов до дітей, до педагогічної діяльності, наявність спеціальних знань в тій галузі, якій він навчає дітей, широка ерудиція, педагогічна інтуїція, високо розвинутий інтелект, високий рівень загальної культури і моральності, професійне вміння застосовувати різноманітні методи навчання і виховання дітей.

Додатковими, але відносно стабільними вимогами є товариськість, артистичність, гарний смак тощо. Ці якості важливі, але менше ніж головні. Без кожної з цих якостей окремо вчитель або вихователь може обійтись.

Головні і другорядні педагогічні якості в сукупності складають індивідуальність педагога, в силу якої кожний гарний учитель являє собою унікальну і своєрідну особистість.

Дещо складнішим є питання про головні і другорядні змінні якості педагога, які від нього вимагаються в даний момент історії суспільства, в даний час і на даному робочому місці. Нова ситуація, що складається в суспільстві, задає нові цілі навчання і виховання. Вони в свою чергу визначають вимоги, що висуваються до особистості вчителя і вихователя.

Серед якостей сучасного педагога можна виділити передусім - уміння жити в умовах демократії, плюралізму думок, спілкуватися і взаємодіяти з людьми на правовій і демократичній основі. Це передбачає, з одного боку, здатність визнавати, розуміти наявність багатьох різних точок зору, вести дискусії і на висококультурній підставі розв'язувати виникаючі розбіжності в поглядах; з іншого - відмова від диктату і будь-яких способів здійснення тиску на особистість, вимагає поваги до неї, визнання її переваг і значущості. Це також відмова від принципу, згідно якого інтереси суспільства переважають над інтересами конкретної особистості.

Крім того, сучасні умови вимагають від людини уміння висловлювати свої думки, переконувати, доводити, говорити самому і уважно слухати інших. Для того щоб зробити учня особистістю сам педагог повинен бути незалежним, грамотним, ініціативним, самостійним і систематично розвивати ці якості.

Для того щоб успішно виконувати свою роботу, педагог повинен мати загальні і спеціальні здібності. До числа загальних здібностей входять ті, які визначають високі результати в будь-якій людській діяльності, а до спеціальних належать ті, від яких залежить успіх саме педагогічної діяльності, навчання і виховання дітей.

До спеціальних здібностей можна віднести:

* здібність бачити і відчувати, чи розуміє учень навчальний матеріал, встановлювати міру й характер такого розуміння;

* здібність самостійно добирати навчальний матеріал, визначати оптимальні засоби і ефективні методи навчання;

* здібність по-різному викладати, доступно пояснювати один той самий навчальний матеріал з тим, щоб забезпечити його розуміння і засвоєння всіма учнями;

* здібність будувати навчання з урахуванням індивідуальності учнів, для того щоб забезпечити швидке і глибоке засвоєння ними знань, умінь і навичок;

* здібність за порівняно короткий термін досягти засвоєння значного обсягу інформації, прискореного інтелектуального і морального розвитку всіх учнів;

* здібність правильно будувати урок, удосконалюючи своє викладацьку майстерність від заняття до заняття;

* здібність до самонавчання, що включає пошук і творче перероблення корисної для навчання інформації, а також її безпосереднє використання в педагогічній діяльності;

* здібність формувати у учнів необхідну мотивацію і структуру навчальної діяльності (учіння).

Всі ці здібності стосуються трьох взаємопов'язаних сторін діяльності набуття знань, умінь і навичок: навчання, учіння і научіння. щось в них є вродженим і існує у вигляді задатків, але до цих пір нічого конкретного з цього приводу наука сказати не може. Як і всі інші здібності, педагогічні здібності виховуються, і їх свідомо можна формувати у дітей.

Особливу групу спеціальних педагогічних здібностей складають здібності до виховання дітей. Серед них як головні можна виділити:

1.Здібність правильно оцінювати внутрішній стан іншої людини, співчувати, співпереживати їй (здібність до емпатії).

2.Здібність бути прикладом і зразком для наслідування з боку дітей в думках, почуттях і вчинках.

3.Здібність викликати у дитини благородні почуття, бажання і прагнення ставати кращим, робити людям добро, досягати високих моральних цілей.

4.Здібність пристосовувати виховні впливи до індивідуальних особливостей виховуваної дитини.

5.Здібність викликати в людині впевненість, заспокоювати її, стимулювати до самовдосконалення.

6.Здібність знаходити потрібний стиль спілкування з кожною дитиною, домагатися її прихильності і взаєморозуміння.

7.Здібність викликати до себе повагу з боку виховуваного, користуватися неформальним визнанням з його боку, мати авторитет серед дітей.

В середовищі педагогів немало таких, хто є добрим вчителем, але порівняно поганим вихователем. Зустрічаються і ті, хто здатен непогано виховувати дітей, але на багато гірше справлятися з роллю учителя. Ця обставина не є причиною для висновку, що відповідні люди не можуть стати добрими педагогами, просто сфера застосування їх педагогічної майстерності може бути різною: або переважно учительською, або головним чином виховательською.

Обдарована, творча людина - це завжди індивідуальність. Формування індивідуальності у педагога сприяє вихованню творчої особистості дитини. Кожна доросла людина, свідомо обираюча педагогічну професію, до моменту здійснення такого вибору вже сформувалася як особистість і безсумнівно є індивідуальністю. Чим більше серед вчителів і вихователів буде різноманітних особистостей, тим вірогідніше, що вони навчать і виховають дітей, які будуть володіти великою кількістю різних і одночасно корисних індивідуальних якостей.

Основні ознаки індивідуального стилю педагогічної діяльності, які виявляються:

 в темпераменті (час і швидкість реакції, індивідуальний темп роботи, емоційна збудливість);

 в характері реакцій на ті чи інші педагогічні ситуації;

 в виборі методів навчання;

 в підборі засобів виховання;

 в стилі педагогічного спілкування;

 в реагуванні на дії і вчинки дітей;

 в манері поведінки;

 в перевазі тих чи інших видів заохочення і покарання;

 в застосуванні засобів психолого-педагогічного впливу на дітей.

Говорячи про індивідуальний стиль педагогічної діяльності, звичайно беруть до уваги, що, обираючи ті чи інші засоби педагогічного впливу і форми поведінки, педагог враховує свої індивідуальні нахили. Педагоги, які володіють різною індивідуальністю, з великої кількості навчальних і виховних завдань можуть вибрати одні й ті ж, але реалізують їх по-різному.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21  Наверх ↑

Кращі книги